Петро Дорофійович Дорошенко

був людиною, чиї життя та діяльність знайшли відображення в документах, хроніках і літописах, вкарбувалися в пам'ять народну, залишили сліду пісенній творчості, надихали наступні покоління митців на створення масштабних художніх полотен. Серед інших політичних діячів тогочасної епохи він вирізнявся глибоким аналітичним розумом, патріотизмом, широким розумінням завдань і перспектив боротьби за об'єднання всієї території України в межах однієї держави та самостійного її розвитку, послідовністю, впертістю та наполегливістю в діях, спрямованих на досягнення своєї мети.

Народився Петро Дорошенко в Чигирині 1627 року в родині з глибоким корінням вірного служіння матері-Україні та її козацьким ідеалам. Дідом Петра був гетьман Михайло Дорошенко, чиї заслуги в боротьбі проти турецько-татарської агресії добре відомі.

Козацька родина Дорошенків прагнула дати добру освіту дітям. Петро навчався у Києво-Могилянській колегії, із стін якої виніс знання польської і латинської мов, знайомство з історією та риторикою. Хлопчик ріс в атмосфері, де козацькі ідеали були священними. Він засвоював родинні перекази про життя діда Михайла, сам був свідком походів козаків проти турків і татар, їх боротьби проти пихатої польської шляхти. Тож змалку хлопчик виховувався волелюбним, патріотично настроєним, упевненим у справедливості боротьби своїх предків проти соціальної несправедливості та національно-релігійних переслідувань.

Черкащина дала українському народові не одного національного героя. Зіркою першої величини став Богдан Хмельницький. Серед реєстровців він користувався незаперечним авторитетом і повагою. Водночас Богдан добре розбирався в людях, сильних і слабких сторонах їхніх характерів. Очевидно, майбутній керівник визвольної війни звернув увагу на 20-річного юнака з дідичної козацької родини. Не випадково Петро опинився серед козаків, які разом із Хмельницьким утекли на Запорізьку Січ, а звідти навесні 1648 року вирушили в небезпечний похід на «волость» проти шляхти.

У війську Б. Хмельницького П. Дорошенко пройшов усі щаблі козацької служби. У 1649 року він був на посаді гарматного писаря Чигиринського полку. Гетьман не забував і підтримував земляка, давав йому державні та особисті доручення, які Петро виконував із характерним для нього завзяттям. Екстремальні умови війни виштовхували на поверхню людей енергійних і талановитих. До них, безперечно, належав і Дорошенко. У 1655 році він уже був наказним полковником. Дорошенко виконував ряд дипломатичних доручень гетьмана. У 1657 році Б. Хмельницький своїм універсалом призначив Петра Дорошенка на високу старшинську посаду прилуцького полковника. Отже, до смерті великого гетьмана його земляк Петро Дорошенко практично досяг вжевершин козацької старшинської ієрархії.

Доля і потім надавала йому можливість знайомитисяз різними політичними діячами України, Росії, Польщі, Туреччини, Кримського ханства. Ще до одержання гетьманської булавивін підтримував стосунки з бахчисарайськими і стамбульськимиволодарями, вищими московськими урядовцями і самимОлексієм Михайловичем, польськими можновладцями й

українськими гетьманами. Він знав їх сильні та слабкі сторони, щозабезпечило в майбутньому широкі можливості для політичногоманевру на дипломатичних переговорах. У цілому ж глибокікозацькі традиції Дорошенкового роду, належність до славноїкогорти найближчих сподвижників Б. Хмельницького сприялиформуванню у молодої людини стійких поглядів щодо власноїнезалежної держави українців. Незважаючи на періоди невдач,поступок та компромісів, П. Дорошенко послідовно і наполегливо домагався матеріалізації ідей свого великого попередника. І не провина, є трагедія цієї людини б тому, що геополітична ситуація в Європі перешкодила об'єднати розчленовану кордонами територію України в межах єдиної незалежної держави.

Після смерті Б. Хмельницького Дорошенко розумів, що Україна втратила одного з найталановитіших своїх синів. Тому він діяв надзвичайно зважено, щоб не посилити міжстанову напруженість в українському суспільстві. По суті, він підтримав обрання на гетьманську посаду Виговського, який всупереч настроям частини козацької старшини вважав передчасним розрив з Москвою. Відомо також, що пізніше П. Дорошенко взяв участь у придушенні виступу полтавського полковника М. Пушкаря та запорожців, очолюваних тодішнім кошовим отаманом Я. Барабашем. Наприкінці 50-х років жодна з політичних акцій, які здійснювались на терені українських земель, не проходила без участі П. Дорошенка. Він учасник посольства, яке вело переговори з російським урядом (вересень 1658 року), а також підписання Гадяцького договору між представниками України та Польщі.

Проте, очевидно, прилуцький полковник не був палким прихильником політичної лінії І. Виговського, яка, згідно з умовами Гадяцького договору, фактично зводила нанівець державну незалежність України у складі Речі Посполитої. Не випадково незабаром він з’явився серед осіб, наближених до Юрія Хмельницького. Син покійного гетьмана добре знав земляка і цілком довіряв йому. У складі козацького посольства він брав участь у переговорах у Переяславі з російським представником князем О. Трубецьким, які завершилися підписанням нових статей, що значно обмежували автономні права України. П. Дорошенко разом з іншою козацькою старшиною їздив до Москви, де обговорювалися прохання Війська Запорізького (вони передбачали рівноправний характер відносин між Україною та Росією). Але й цього разу Москва не пішла на будь-які посту