Україна в другiй половинi XVI — початку XVII столiття

Зміст

Вступ.

1 Перехід Волині та Наддніпрянщини до складу Литви

2 Польська експансія на українських землях

3 Напади турецьких і татарських орд на Україну, їх руйнівні наслідки

4 Люблінська унія 1569 р. боротьба України проти польського наступу

Висновок

Література

ВСТУП

Період феодальної роздробленості був закономірним етапом розвитку Давньої Русі XII—XIVст. Проте на другому етапі цього періоду — в другій половині XIIІ— XIV ст.— на основі дальшого розвитку продуктивних сил суспільства (зростання міст) і диференціації великої феодальної власності розвиваються сили централізації, носіями яких були середні й дрібні феодали (дрібні бояри, «милостники») та городяни. Це приводило до утворення єдиних держав. Зазначені процеси відбувалися і на Південно-Західній Русі. Вони виявилися у піднесенні Галицько-Волинської держави та зміцненні влади великих князів (Данила Романовича. Юрія Львовича). Влада великого князя посилювалася в постійній боротьбі проти впливового галицько-волинського боярства.

Друга половина XVI — початок XVII ст.— важливий період в історії України. В цей час сталися значні зрушення в соціально-економічних відносинах. Поряд з освоєнням нових земель на Наддніпрянщині, в інших, давно освоєний районах (Галичина, Поділля, Волинь) відбувався дальший' розвиток продуктивних сил. На основі розвитку землеробства, торгівлі, ремесла підносилися міста, хоча численні: привілеї феодалів гальмували їхній розвиток.

У системі феодально-кріпосницького господарюванні також відбувалися великі зміни, передусім запровадження фільварків, заснованих на використанні панщини. Становлення фільваркової системи супроводжувалося дальшим розвитком кріпацтва та остаточним оформленням кріпосного права (Литовський статут 1588 p.).

Друга половина XVI — початок XVII ст.— важливий період в історії України. В цей час сталися значні зрушення в соціально-економічних відносинах. Поряд з освоєнням нових земель на Наддніпрянщині, в інших, давно освоєний районах (Галичина, Поділля, Волинь) відбувався дальший розвиток продуктивних сил. На основі розвитку землеробства, торгівлі, ремесла підносилися міста, хоча численні: привілеї феодалів гальмували їхній розвиток.

У системі феодально-кріпосницького господарюванні також відбувалися великі зміни, передусім запровадження фільварків, заснованих на використанні панщини. Становлення фільваркової системи супроводжувалося дальшим розвитком кріпацтва та остаточним оформленням кріпосного права (Литовський статут 1588 p.).

1 Перехід Волині та Наддніпрянщини до складу Литви

7 квітня 1340 р. галицько-волинський князь Болеслав-Юрій ІІ був отруєний групою бояр, що побоювалася посилення князівської влади і виступала проти його політичної орієнтації на Краків. Досить точну характеристику ситуації, щовиникла в Галицько-Волинському князівстві в зв'язку з цією подією, дав К.Маркс у наступних словах: "...там лютував Болеслав Мазовецкий і хотів примусити своїх підданих грецької віри перейти в латинско-католическую; використовував проти нихсоюз з Польщею й Угорщиною й іноземними найманцями; умер 1340 від пияцтва або отруєння, останнє затверджує Казимир, що у якості його найближчого родича користується цим як приводом для завоювання" . Обставини змови невідомі, можливо, що його організатори спиралися на підтримку ординців, що перешкоджали будь-яким спробам послабити їхню верховну владу над Руссю. Серед галицько-волинського боярства було чимало прихильників Дмитрия-ЛюбартаГедиминовича, зв'язаного родинними узами з династією Романовичей. Саме його місцеве боярство запросило стати князем. Сучасник цих подій Ян з Чарнкова повідомляє, що після смерті Болеслава-Юрія II "Російське князівство" перейшло під владу Любарта, сина Гедимина .

Не виключено, що в Кракові знали про хитке положення Болеслава-Юрія і готувалися надати йому допомогу. Уже через 9 днів після його смерті Казимир III з невеликим військом захопив Львів, але зустрівши зростаючий опір городян, змушений був відступити. Невдалої виявилася і спроба вторгнення угорських феодалів у першій половині травня. Як і в 1323 р., польський король звернувся по допомогу до папської курії, мотивуючи своє прохання погрозою з боку ординців. У відповідній буллі 1 серпня 1340 р. папа Бенедикт XII пропонувавгнезненскому, краківському і вроцлавскому єпископам проповідуватьхрестовий похід на Русь .

Через наяву погрозу повторного вторгнення польсько-угорських у військ при можливій підтримці їхнім хрестоносним лицарством Західної Європи правлячі верхи Галицько-Волинської Русі звернулися по допомогу до хана Узбекові. Ян з Чарнкова назвав керівників посольства, що виїхали в Орду з цією місією — видного сановника князівської ради при Болеславі-Юрієві II що володів Перемишлем боярина Дмитра Дядько і волинського службового князя Данила Острозького. Як причину необхідності посилки ханського війська проти Польщі вони вказали на те; що Казимир III захопив Русь і затримав виплату данини. Наприкінці липня 1340 р. ординці великими силами напали на Польське королівство і змусили зібрану Казимиром Ш армію перейти до оборони на правом бережу Вісли. Майже місяці і розоряли вони Привисленський край, а потім, після невдалої облоги Любліна, відійшли до місць своїх кочовищ. Крах спроби правлячої верхівки Польського королівства захопити за допомогою зброї Галицьку Русь улітку 1340 р