Проблеми відродження української державності

Проблеми відродження української державності

Вступ

Бурхливі соціальне-економічні й політичні процеси, культурно-національне відродження в Україні у XVI-XVII ст. висунули як актуальну проблему національної державності. Ця творчо-будівнича ідея охопила всі сфери життя української нації. Народ, котрий мав на своєму тривалому історичному шляху таку могутню державу, як Київська Русь, а потім зазнав хижацьких загарбань і знущань, не міг не піднятися на боротьбу за свою незалежність. Слова Пилипа Орлика про те. що українська держава має право на незалежне існування й "вона є вільним князівством,., що козацька нація й Україна були вільними", стали стрижнем глибинних суспільно-політичних процесів, вододілом між різними політичними силами. Ця ідея стала великою рушійною силою народних мас, формувала відповідні політичні структури та об'єднання. Вона дістала втілення в тогочасній політичній літературі, історичних дослідженнях і літописах, у релігійних проповідях, художній творчості та фольклорі.

Доба національно-визвольних повстань

Боротьба за незалежність знайшла своє відображення у національно-визвольних виступах. Наприкінці XVI ст. Україна стікала кров'ю селянсько-козацьких заворушень під проводом К. Косинського, Наливайка, які повели повсталих на бій проти польської шляхти. Ідея відродження української державності визначала гідність славного сина України, гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича Сагайдачного. Маючи досить сильні козацькі з'єднання, вміло використовуючи складну міжнародну обстановку, він домігся визнання польським урядом автономії українських земель у складі Речі Посполитої. На сеймі у Варшаві, де делегацію Війська Запорозького очолював Сагайдачний, були задоволені важливі козацькі вимоги: ліквідування посаду старшого над козаками від польського уряду, на якому держалася влада обраного на козацькій раді гетьмана над Україною; скасовувалися рішення сейму щодо обмеження козацьких вольностей і прав; населення України дістало свободу віросповідання; визнавалася польським урядом і захищалася від гонінь властей Речі Посполитої православна єпархія. Академік Д.І. Яворницький, один із авторитетних фахівців з історії козацтва, зазначав з цього приводу, що завдяки дипломатичному тактові, не оголюючи наголо меча, Сагайдачний зумів домогтися у поляків таких результатів для блага свого народу, про які навіть не мріяв жоден з українських гетьманів. Він заклав міцні підвалини для подальшого існування українського козацтва й разом із тим замислив програму його майбутніх дій; з огляду на це гетьман Богдан Хмельницький лише продовжив справу Сагайдачного, традиції українського народу, його прагнення до незалежності знайшли втілення у всенародній визвольній війні під проводом Б. Хмельницького (1648-1654).

Як неодноразово заявляв бунтівний гетьман, його мета — з’єднати всі українські землі, об'єднавши їх у самостійну державу. І в ході самої війни стало зрозуміло, що її фактичні досягнення далеко переростають межі попереднього козацького авантюризму, що зусилля українського народу спрямовані на одержання незалежності від Польщі, й лише існування національної держави забезпечить йому гідне місце в світовому процесі.

Цьому сприяли розмах народного повстання, зріст національно-політичної свідомості козаків і селян, зміцнення авторитету Хмельницького серед населення, перехід на його бік української шляхти й духовенства.

Результатом переможної війни українського народу проти польської шляхти було утворення козацько-гетьманської держави, відбулись кристалізації основних принципів політичної доктрини Богдана Хмельницького, стрижень якої складали національна державна ідея, яка вперше була сформульована в історії вітчизняної суспільно-політичної думки.

Козацтво стало провідною верствою в країні. Разом з частиною української шляхти козаки збудували українську державу й посіли в ній становище організуючої, правлячої й економічно найсильнішої верстви.

Державотворча тогочасна політична думка і практика були спрямовані на вирішення двох найважливіших і взаємозв'язаних завдань: створення незалежної соборної держави в етнічних межах України й запровадження в ній нової моделі соціально-економічних відносин, в основі якої б лежала дрібна (фермерського типу) козацька власність на землю. Цьому завданню були підпорядкована вся діяльність гетьмана Б. Хмельницького військова, економічна і зовнішньополітична.

Відновлену Українську державу Б. Хмельницький розглядав як спадкоємицю княжої Русі, що говорить про тривалість державотворчого процесу на українських землях

Долаючи надзвичайно складні зовнішні та внутрішні перешкоди, гетьман зосередив свої зусилля в першу чергу на будівництві, функціонуванні усіх ланок влади.

Велику увагу Б. Хмельницький надавав формуванню судовим влади. На місце станово-шляхетської системи судів поставали сотенні, полкові і генеральні установи, сільські суди. Практикувалося надсилання гетьманом судових комісій на місце для розгляду справ особливого значення.

Державотворчі процеси в тогочасній Україні визначали такі документи, як "Статті про устрій Війська Запорозького”, чернетки яких до нас дійшли більш ніж офіційні листи. Вагоме місце в легітимізації козацько-гетьманської держави посів Зборівський договір 1649 p., який був першою діючою "конституцією", яка за вагомістю дорівнює англійській Великій хартії.

Наслідуючи демократичн