Внутрішня і зовнішня торгівля України на поч. ХІХ ст.

Головними формами організації внутрішньої торгівлі в Україні у XIX ст. залишались ярмаркова, базарна та постійна стаціонарна торгівля.
Протягом XIX — на початку XX ст. відбулися зміни в ярмарковій торгівлі. В Україні, як і в інших частинах монархії Романових, була дуже густа мережа ярмарків. Кожен більш-менш значний населений пункт знаходився в межах цієї мережі, перебував у сфері її впливу. В першій половині XIX ст. налічувалося понад 2 тис. ярмарків, на початок 1895 p. кількість їх зросла у 1,8 раза, за 10 років (1895—1904) — з 4250 до 5600.
Як і раніше, ярмарки проходили в усі пори року — взимку, навесні, влітку і восени. У зв'язку з відсутністю удосконалених шляхів сполучення і відсталістю засобів транспортування найбільші торгові операції на ярмарках проводили у січні, лютому, червні, липні, серпні, коли грунтові шляхи були найбільш зручні для транспортування вантажів.
Торгові обороти окремих ярмарків були різними: від кількох сот до кількох мільйонів карбованців. За даними звітів губернаторів урядові, напередодні реформи 1861 p. в Україні на ярмарки було завезено товарів на суму 110,5 млн крб., а продано — на 56,7 млн крб. На початок 1895 p. продаж товарів зріс в 1,25 раза.
Протягом 1895—1904 pp., за значно заниженими даними, сума вартості привезених товарів на ярмарки України збільшилася з 143,2 до 260 млн крб. Якщо вважати дрібними ярмарки з привозом товарів на суму до 5 тис. крб., середніми від 5 до 100 тис. крб. і великими понад 100 тис. крб., то в 1863 p. в Україні налічувалося дрібних ярмарків 1064, середніх — 972 і великих — 8.
У Харківській губернії в 1845 p. відбулося 440 ярмарків, з яких на міста припадало 79 і на села — 361. Проте з 34 035 тис. крб. торгового обороту сільські ярмарки мали 1/10, а міські — 9/10.
Дрібні міські, містечкові та сільські ярмарки обслуговували порівняно невеликий район, переважно навколишні населені пункти.
Торгівлю тут вели в основному місцевими товарами вроздріб. У цих ярмарках, брало участь майже все місцеве населення. Постійною фігурою на дрібних ярмарках був торговець-скупник. Особливо потрібними ці ярмарки були в сільських місцевостях, де була слабко розвинена постійна торгівля, а збут сільськогосподарських продуктів, селянських промислових виробів не набув організованого характеру. Тривалість таких ярмарків обмежувалась одним-двома днями.
Великі міські ярмарки обслуговували господарсько-адміністративні регіони України, об'єднували їх в одне економічне ціле, також втягували українські землі в систему всеросійського ринку, були важливими пунктами всеросійського обміну. На цих ярмарках широко практикували оптову торгівлю, в якій головна роль належала купцям й поміщикам. На великі міські ярмарки привозили товари майже з усіх українських губерній, багатьох центральних губерній Росії, з Білорусії, Польщі, Прибалтики.
Змінювалися форми і методи торгівлі на ярмарках. Ширше застосовували оптову торгівлю за зразками, у формі аукціонів. Наприклад, на Київському контрактовому ярмарку купівлю-продаж здійснювали в основному у формі контрактів (договорів) на товари, що були на місцях виробництва (хліб, цукор, метал, вугілля тощо).
Деякі оптові ярмарки скорочували обсяг товарообороту, а деякі, навпаки, з проведенням залізниць розширювали торгівлю, перетворювалися на міжрайонні та всеросійські торгові пункти.
На оптових ярмарках насамперед посилилась тенденція спеціалізації торгівлі. Серед порівняно великого асортименту (понад 40 найменувань) виділявся один або кілька видів товарів, які визначали специфіку того чи іншого ярмарку. Так, Харків був головним центром торгівлі виробами текстильної промисловості. Уже наприкінці XIX ст. на трьох його ярмарках — Хрещенському, Покровському та Успенському — мануфактура становила 40 % привезених і 70 % усіх проданих товарів. З початку XX ст. ці ярмарки спеціалізувалися на торгівлі шкірами та взуттям, які становили не менше ніж 10 % загальної вартості виставлених тут товарів і майже завжди розкуповувались.
Свою товарну специфіку мав Київський контрактовий ярмарок. Він був не лише традиційним місцем привезення і збуту різноманітних товарів з українських та російських губерній, а й славився оптовими операціями купівліпродажу сільськогосподарської продукції (цукру, збіжжя).
Ярмарки на півдні України (Петропавловський в Ярмолинцях, Успенський в Нікополі) також спеціалізувалися на операціях із зерном, яке великими партіями звідси відправляли в чорноморські порти на експорт. Велике значення у внутрішній торгівлі мали також сільські та міські базари, торги. Протягом першої половини XIX ст. кількість базарів у містах України значно зросла за рахунок як влаштування базарів у містах, де вони раніше не збирались, так і збільшення базарних днів там, де вже були базари.
На час реформи 1861 p. в містах України був 12 141 базар, причому один раз на тиждень базари відбувались у 34 містах, два рази на тиждень — в 41, три рази на тиждень
— у 13 і щоденно в 9 містах.
Серед містечкових виділилися базари в містечках Ставищі (Таращанський повіт), Смілі, Городищі (Черкаський повіт), Таганчі (Канівський повіт) Київської губернії. У містечку Ставищі (належало графу О. Браницькому) базари відбувалися через кожні два тижні. Тут торгували сіллю, рибою, худобою, дрібними товарами і особливо збіжжям. Наприкінці 40-х — на початку 50-х років на цих базарах щороку в середньому продавали товарів на суму 25—ЗО тис. крб. Значний торговий оборот на базарах у Смілі,