Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії

Друга світова війна, бачена в контексті українських проблем, належить до найбільш сфальсифікованих періодів української історії. В процесі національно-державної розбудови суверенної України, духовного відродження українського народу, піднесення його історичної свідомості гострою соціальною потребою стало вивчення історії України, позбавленої політизації, заідеологізованості, кон'юнктурних спекуляцій.

Реалізація цього завдання є неможливою без ґрунтовного переосмислення усього історичного шляху українського народу, відображення історичних реалій в наявних джерелах, їх публікації та використання в історіографії. Це, певною мірою, стосується й періоду Другої світової війни, участі в ній українського народу, становища економічного, політичного та культурно-освітнього фактора в період 1941–1944 років. Дискусії з концептуальних питань Другої світової війни продовжуються, і це ще раз засвідчує актуальність дослідження окремих її аспектів, водночас й розвиток народної освіти під час німецької окупації.

Дослідження виконується в рамках наукової проблематики історичного факультету Прикарпатського університету імені В. Стефаника «Етнополітичні і культурні процеси в країнах Центральної і Південно-Східної Європи ХІХ-ХХ ст.». Своїми матеріалами і висновками доповнює об'єктивне вивчення історії України періоду Другої світової війни.

За час, що минув після закінчення Другої світової війни, в Україні та за кордоном з'явилася доволі численна література, що тією чи іншою мірою стосується історії німецької окупаційної політики на території України [7]. Спроби проаналізувати дослідницьку працю з даної проблеми зроблено в історіографічних публікаціях І. Каменецького [8], Д. Поля [30], К. Беркгофа [40], О. Марущенка [23], О. Лисенка [20]. Аналізуючи загальноісторичні процеси, дослідники частково висвітлюють історіографію окремих аспектів розвитку тогочасної української культури. Проте відчувається недостатнє вивчення, і, в зв'язку з цим, відомою є мала кількість спеціальних наукових праць з дослідження німецької освітньої політики на окупованій території України в 1941–1944 роках.

Об'єктом дослідження є праці істориків, присвячені політиці німецького окупаційного режиму в Україні.

Предметом дослідження є монографії і статті, в яких розкривається німецька освітня політика на окупованій території України в 1941–1944 роках.

Дослідження передбачає вирішення таких завдань:

– проаналізувати проблему німецької освітньої політики в Україні у працях вітчизняних істориків;

– висвітлити місце даної проблеми в зарубіжній історіографії;

– розглянути вивчення нацистської політики в Україні радянськими дослідниками.

Мета роботи – висвітлити погляди дослідників Другої світової війни на проблему німецької освітньої політики в Україні під час окупаційного періоду.

Вже під час війни з'явилися перші праці, автори яких намагалися осмислити суть німецького режиму на українських землях. З-поміж них варто згадати брошуру активного діяча націоналістичного підпілля І. Коваленка [10] та статтю радянського історика О. Касименка [9].

Радянська історіографія обмежувала проблему Другої світової війни переважно військовими і політичними подіями, залишаючи осторонь культурне життя на окупованих землях, а це формувало загальну уяву про характер того драматичного етапу в українській історії. Культурні процеси на окупованій території України радянські історики вивчали через призму ідеологічних стереотипів, тому не мали змоги об'єктивно й неупереджено підійти до вивчення проблеми німецької освітньої політики в Україні під час Другої світової війни. Не знайшла вона належного висвітлення і в зарубіжній історичній науці, хоч саме окупаційна політика нацистської Німеччини та її союзників в різних регіонах України була предметом окремих досліджень [7, 8].

Реалізацію завдання по створенню сучасної концепції історії та історіографії Другої світової війни неможливо здійснювати без своєрідної, як зазначає О. Марущенко [23], інвентаризації накопичених українськими істориками за попередні десятиріччя знань з основних аспектів проблеми. Не применшуючи здобутків української історіографії останніх років, все ж можна погодитись з відомим істориком Ю. Сливкою, який, проаналізувавши опубліковані праці з проблем Другої світової війни, дійшов висновку, що «ми поки що перебуваємо на самому початку переосмислення цих подій і, що надто прикро, в їх висвітленні тією чи іншою мірою далі домінує принцип чорно-білої оцінки. Зрозуміло, такий метод аж ніяк не наближає нас до історичної правди» [35, с. 6].

Спробою по-новому зрозуміти дану проблему є останні публікації М. Коваля. Він один з перших висловився про необхідність створення нової історіографії нашого дослідження, яка має відповідати нормам і запитам демократичного суспільства, бути незалежною від ідеологічних, партійно-політичних замовлень, базуватися не на міфах і політичній кон'юнктурі, а на документах і фактах. Йому належить цілий ряд змістовних і гострополемічних праць, в яких здійснюється історіографічне та історіософське осмислення подій Другої світової війни і місця в ній України [11–14], по-новому формується чимало актуальних наукових проблем, без розв'язання яких неможливий подальший розвиток історіографії дослідження і формування його нової історичної концепції.

Особливий інтерес для нас мають розвідки М. Коваля, присвячені висвітленню культурного, в тому числі й освітнього, життя в Ук