Формування та розвиток політичних систем. Скіфії протягом VII століття до н.е

Зміст

Вступ .............................................................................................3

1. Суспільний устрій Скіфії………………………..…………. .5

2. Державний лад Скіфії……………………………………… .8

3. Релігійні уявлення скіфів .................................................. 10

Висновки ………………………………………………….…...14

Список використаної літератури ..........................................17

Вступ

Сьогодні розвиток країни має базуватися на глибоких знаннях історичного минулого, злагоді громадянського суспільства і держави, використанні всіх позитивних рис менталітету українського етносу, спрямованих на загальноукраїнську ідею „духовність – народовладдя – державність”.

Тема реферату: „Формування та розвиток політичних систем Скіфії протягом VII століття до н.е., та ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е., їх релігійно-ідеологічне оформлення”.

Перш за все потрібно зазначити, що дослідженням питання розвитку та формування Скіфії займався видатний давньогрецький історик Геродот, він також розповідає про войовничу вдачу скіфської орди. Саме в його монументальному труді, присвяченому Греко-перським війнам, миожна знайти перший систематичний опис життя та побуту скіфів. Труд Геродота був розподілений на дев’ять книг, у шостій книзі (Мельпомена) історія невдалого походу Дарія I на скіфів переростає в опис способу життя та традицій племен, що населяли причорноморські степи, у тому числі скіфів.Грецький письменник Лукіан, який збирав легенди про скіфів, вказує нам на скіфські звичаї та норови. Також можна відокремити дослідження такого радянського історика та археолога як Б.О.Рибаков. Значний вклад в аналіз проблеми розвитку Скіфської держави внес український археолог та поет Б. Мозолевський.

С кіфи це об’єднання іраномовних племен, котрі існували в Північному Причорномор’ї в VII-III ст. до н.е. У VI ст. до н.е. вони стають провідною силою в Європі, чому сприяв похід перського царя Дарія I Гіcтаса до Скіфії в перебігу греко-іранських воїн. Протягом VII—III ст. до н. е. скіфське суспільство еволюціону­вало, переступивши межу державного устрою[1] .

Важливим чинником, що прискорив формування ранньокласової структури у скіфів, була грецька колонізація Північного Причорномор’я. Грецькі колонії були полісами, себто містами-державами — замкненими суспільно-політичними організаціями. На новоосвоєні землі переселенці прино­сили ті порядки, що існували в метрополії, насамперед рабовласницт­во. Під впливом греків кочові скіфи почали вести осілий спосіб життя.

Процес формування державності завершився в IV ст. до н. е., в епоху царя Атея, під зверхністю якого опинилася величезна територія Причорномор’я від Дунаю до Дону — царство Велика Скіфія. Столицею того царства вчені вважають Кам'янське городище в районі Нікополя.

IV століття до н. е. в історії Скіфії вважається періодом найвищо­го піднесення. Однак поступово в Причорномор’ї назрівала криза рабовласницької системи, що охопила всю Грецію і залежні від неї країни. Своєї вершини вона досягла після вторгнення сарматів, та­кого самого, як і царські скіфи, кочового іранського народу, який від­давна жив у степах Нижнього Поволжя, але перебував лише на пере­хідному етапі від докласових відносин[2] .

У III ст. до н. е. сармати створили досить потужну військову ор­ганізацію, яка завдала відчутного удару Скіфському царству. Тоді вони пережили свій героїчний період, на щабель відстаючи в історичному розвитку від скіфів, які проминули цю стадію ще у VII—IV ст. до н. е.

Під натиском сар­матів територія Скіфської держави значно зменшилася. Столиця держави Не­аполіс — велика фортеця, важливий ремісничо-торговельний і куль­турний центр — стала резиденцією скіфських царів та знаті. Скіфські царі підкорили Ольвію, наклали данину на Боспорське царство й роз­горнули наступ на міста усього Кримського півострова, прагнучи по­ширити владу Неаполіса на всю Тавриду.

Інтервенція Понтійського царства (110 р. до н. е.), що виникло на території Малої Азії, на Східну Тавриду, події у Боспорі (110—107 p. до н. е. - повстання під проводом Савмака), загальмували цей процес, спричинивши гли­боку політичну і соціально-економічну кризу. Десь на зламі II—III ст. н. е. скіфське царство, ослаблене й знищене готами, остаточно розпа­лося.

1.Суспільний устрій

Із слів Геродота відомо, що скіфський цар не тільки був на чолі в період війни, він же розподіляв військову здобич і творив суд і розправу над своїми підданими. Помилкова клятва божествами царського вогнища, тобто царськими предками вважалася тяжким злочином, заслуговуючим болісної страти. Це означає, що персона царя вважалася священною і від витікаючої від неї благодаті залежало благополуччя очолюваного ним суспільства.

Влада скіфського царя була настільки велика, що служити йому повинен був кожен скіф, кому він призначить, а в замогильне життя царя супроводжували разом з кіньми і дорогим майном наложниця і численні слуги, що убивалися для цієї мети.

В середині V століття до н.е. скіфи-царські займали пануюче положення в Північному Причорномор'ї і решту всіх скіфів вважали своїми рабами, тобто повновладними собі. Про існування у скіфів розвиненого рабовласництва немає ніяких відомостей. Ймовірно тому, що цьому не сприяв самий тип кочового господарства скотарства у степового населення Скіфії, в якому раби не могли застосо