Українська республіка в часи Центральної Ради

Реферат

На тему: Українська республіка в часи Центральної Ради

Українська республіка в часи Центральної Ради

Перша світова війна значно загострила політичні, соціально-економічні суперечності в Росії, радикалізувала народні маси. Все це та ще й військові невдачі на фронті прискорили вибух революції у лютому 1917 року. Соціально-політичні обставини докорінно змінилися, самодержавний режим був знищений, влада в російській державі перейшла до Тимчасового уряду.

Питання державного самовизначення України з перших днів Лютневої революції привело до виникнення у березні 1917 р. загальноукраїнського громадсько-політичного центру Української партії.

Центральної Ради. До неї ввійшли представники всіх українських партій, а провідну роль у ній відігравали помірковані ліберали з Товариства українських прогресистів та соціал-демократи. Президентом Центральної Ради було обрано Михайла Грушевського добре відомого та авторитетного діяча, котрий повернувся із заслання. В умовах загальнонаціонального піднесення і безпорадності Тимчасового уряду 23 червня Центральна Рада видала Перший Універсал, в якому проголосила закладення основ автономного ладу в Україні та необхідність вироблення владних законів. Незабаром був утворений Генеральний Секретаріат - перший уряд автономної України на чолі з Володимиром Винниченком. Генеральний Секретаріат складався з восьми міністрів: генеральним писарем став П. Христюк, секретарем військових справ С. Петлюра, міжнаціональних справ С. Єфремов, фінансових справ Х. Барановський, земельних справ Б. Мартос, судових справ В. Садовський, харчових справ М. Стасюк, освітніх справ І. Стешенко. Крім безпартійного Барановського, всі секретарі належали до соціалістичної орієнтації.

16 липня Центральна Рада проголосила Другий Універсал, який сповістив, що питання автономії України мають у подальшому вирішити Всеросійські установчі збори. Тимчасовий уряд погоджувався визнати найвищим органом виконавчої влади України Генеральний Секретаріат, влада якого поширювалася на п'ять із дев'яти губерній краю - Київську, Полтавську, Волинську, Подільську та Чернігівську. Уряд мав, як передбачалося, з одного боку звітувати перед Центральною Радою, а з другого затверджуватися Тимчасовим урядом. Таким чином, йдеться поки лише про досить примарну автономію, але аж ніяк про державний суверенітет.

Проте навіть таке несміливе просування до самостійності було "підкоректоване" відхиленням Тимчасовим урядом документу "Основи найвищого управління Україною" та виданням Петроградом "Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні" від 17 серпня 1917 року. Вже сама назва підкреслює, а подальші статті стверджують, що Генеральний Секретаріат є органом Тимчасового уряду, а не Центральної Ради - вищого органу народного представництва в Україні. Остання фактично перетворювалася на якийсь дорадчий орган при Генеральному Секретаріатові, позбавлений законодавчих прав.

Як видно, російський уряд на чолі з О. Керенським не мав на думці дійсну автономію України, а, швидше, звичне царське генерал-губернаторство, адже параграфи Інструкції майже скасовували автономію. Проте незважаючи на такий дискримінаційний характер цього документа, Центральна Рада все ж ухвалює, за словами Винниченка, "першу дійсну і дієву Конституцію України".

Досягши угоди з Тимчасовим урядом Центральна Рада могла тепер братися за управління країною. Однак дуже швидко виявилося, що українському уряду гостро бракує волі, уміння управляти державою. Замість швидкого вирішення нагальних проблем, таких як відновлення правопорядку, забезпечення міст продуктами, організація роботи залізниць, ефективного розв'язання земельного питання, київські урядовці гаяли час у безкінечних суперечках про межі своєї влади.

Захоплені власною революційною риторикою, молоді та недосвідчені українські політики намагалися відмежуватися від старого ладу. Особливо промовистим у цьому відношенні було їх ставлення до військових та чиновників. Ідеологи Центральної Ради, відкинувши готовність прекрасно дисциплінованих і споряджених військових формувань заприсягти на вірність Центральній Раді, доводили, що революція усувала необхідність регулярної армії. Аналогічним було їхнє ставлення до державних службовців, які були для них уособленням старої гнобительської буржуазної держави, а голова уряду Винниченко назвав їх "найгіршими і найшкідливішими людьми". Проте вже незабаром стало зрозумілим, що управляти країною без армії та чиновників неможливо. По Україні ширилась анархія й безладдя.

Більшовицьке збройне повстання в Петрограді змінило еволюційний хід реформ на кардинально революційний, призвело до швидкого розмежування сил в Україні. Більшовики зосередилися, в основному, в східних промислових районах (Донбас, Харків). Жовтневий переворот привів до влади більшовицьку партію на чолі з Володимиром Леніним, яка ставила собі за мету перебудову соціально-економічного життя країни на комуністичних засадах. Утвердження радянської влади в Україні почалося відразу після перевороту в Петрограді. У великих містах Донбасу та на короткий час ще майже в десяти містах України більшовики взяли владу без збройної боротьби. В інших регіонах країни соціальна база більшовиків була слабкою, авторитет незначним.

Позбавлена всяких зобов'язань та рятуючи край від анархії, 22 листопада Центральна Рада проголосила Третій Універсал, яким огол