Національно-духовне відродження України у першій половині XIX ст.

Національно-духовне відродження України у першій половині XIX ст.

Україна у Вітчизняній війні 1812 р.

Значний вплив на піднесення громадсько-політичного життя держави справила Вітчизняна війна 1812 р. У протиборстві з Росією французький уряд важливе місце відводив Україні. Завдяки діяльності Івана Мазепи, Пилипа Орлика та їх однодумців Наполеон і його прибічники вважали Україну державою, що потрапила в залежність від Москви й де неминуче мали існувати антиросійські сили. Ця думка знаходила підтвердження і в донесеннях дипломатів. Військовий аташе французького посольства у Петербурзі після детального вивчення життя петербурзької колонії українців, яка у 1805 р. налічувала понад 132 тис. чол., писав у Париж про її невдоволення режимом і прагнення здобути Україні державну незалежність. Дипломат радив урядові в разі війни відрядити в Україну спеціальних агентів з метою на прикладі героїчного минулого розпалювати серед місцевого населення антиросійські настрої, які могли б перерости в повстання. Такої ж точки зору дотримувався посол Франції у Стамбулі Еміль Годен та інші дипломати. А закинутий на Волинь перед війною шпигун доповідав своєму начальству, що волиняни охоплені антимосковськими настроями, палять магазини й державні споруди в Острозі, Володимирі та Бердичеві.

Чіткого плану повоєнного устрою України французький уряд не мав. Існували загальні прожекти відновлення української державності в межах центральних земель під безпосереднім управлінням Наполеона. Окраїнні землі планувалося віддати союзникам як плату за допомогу у війні з Росією: Туреччині — Крим і Чорноморське узбережжя, Австрії — Волинь, а недавно створеному герцогству Варшавському — західноукраїнські землі. Герцогство Варшавське мало відіграти головну роль у подіях в Україні. Правда, імператор відкинув пропозицію поляків зупинитися на Дніпрі й Двіні, реорганізувати Польщу й чекати наступу росіян з тим, щоб розгромити російську армію на цих рубежах. Французька армія підтримувала свою боєздатність тільки рухом і безперервними воєнними діями, й Наполеон уже не міг зупинитися. В інструкції своєму представникові у Варшаві напередодні війни він наказав приступити до формування повстанських загонів у Литві, Білорусії та в Україні. Вівся пошук лідера з числа колишньої козацької старшини, здатного взяти на себе командування повстанськими силами. Україна розглядалася французьким командуванням як надійний плацдарм наступу на Росію з півдня. Важливого значення південно-західному напрямку надавало й російське командування. Спішно сформована 3-я Західна армія генерала О. Тормасова дислокувалася на Волині й прикривала західні кордони імперії. Регулярні війська захищали Україну з півночі вздовж Прип'яті, а також з південного заходу й півдня. Були зміцнені фортифікаційні споруди у Києві, Акермані, Тернополі, Севастополі, Одесі та в інших містах. У Житомирі та Мозирі створені укріплені табори, зібрані великі запаси харчів і фуражу, військових припасів. У ніч на 12 (24) червня 1812 р. французькі війська переправилися через Німан під Каунасом і вторглися в межі Російської імперії. Почалися воєнні дії і на інших ділянках фронту. В них активну участь у складі російської армії брали українські військові формування. Перший і другий Бузькі козацькі полки протягом 12—30 червня прикривали частини 1-ї армії й вели бої з французькими роз'їздами. В ар'єргарді цієї армії відступали Ізюмський, Маріупольський та Сумський гусарські полки. Таку ж роль у складі 2-ї армії виконували Охтирський гусарський, Київський і Чернігівський драгунські полки. І російські, і українські солдати виявляли чудеса героїзму, відважно й мужньо билися під містечком Мир, Красним і Смоленськом. На Київському напрямку воєнні дії спочатку не велися. Сподівання на вступ у війну Туреччини не справдилися, підняти українське населення на повстання не пощастило. Тим часом 3-я армія Тормасова на початку липня перейшла в наступ. Вона вступила на територію герцогства Варшавського, оволоділа Брестом, а в ніч на 15 липня розгромила 3-тисячний загін саксонців. Об'єднані сили австрійців і саксонців генерала К. Шварценберга, а також польська дивізія генерала Косинського протягом 22—31 липня відтіснили армію Тормасова на схід і зайняли Ковельський, Володимирський і частину Луцького повітів. На зайнятій території почався партизанський рух.

Вторгнення армії Наполеона пробудило в українського населення глибокі патріотичні почуття. Хоч як тяжко жилося людям, але вони готові були захищати Батьківщину. Молодь у Кам'янці-Подільському, Києві, Чернігові та інших містах горіла бажанням потрапити в діючу армію і в боях донести свій патріотизм. За розпорядженням уряду почалося формування добровільних козацьких полків та інших військових загонів.Населення зустріло це розпорядження з ентузіазмом, сподіваючись після війни дістати за заслуги полегшення в житті, а то й відновлення козацьких прав. Першими сформувалися чотири козацькі полки в Київській та Подільській губерніях, над якими нависла безпосередня загроза вторгнення французьких військ.

Патріотичний ентузіазм панував і на Лівобережній та Слобідській Україні. Пам'ятаючи лицарську славу своїх предків, колишні козаки та їхні сини діставали шаблі, рушниці, списи і йшли на збірні пункти. Серед добровольців було чимало й дворян, у тому числі батько відомого письменника Євгена Гребінки, та вихідців з інших заможних сімей. Багато зробив для створення 5-го козацького полку на Полтавщині письменник Ів