Вплив другої Світової війни на долю народів Азії та Африки

Зміст

Вступ

1. Передумови катастрофи колоніальної системи

2. Розпад колоніальної системи

2.1. Південна і Південно-Східна Азія

2.2. Близький і середній Схід

2.3. Країни Африки

Висновки

Література

Вступ

Перемога об’єднаних націй – СРСР, США, Великої Британії та їх союзників над агресивними державами "осі" в Другій Світовій війні докорінно змінила ситуацію у світі і визначила майбутній розвиток держав на десятиріччя. Питання про систему міжнародної опіки (іншими словами, колоніальну проблему ) у відповідності з домовленістю керівників урядів Англії, СРСР і США було включене в повістку дня конференції в Сан-Франциско в 1945 році, коли було засновано ООН.

Радянські представники настирливо виступали за принцип незалежності для колоніальних народів, а їх опоненти, і понад усе англійці, що представляли в той час найбільшу колоніальну імперію, добивались щоб в уставі ООН говорилось лише про рух "в напрямку до самоуправління". В результаті була прийнята формула, близька до пропонованої радянською делегацією: система опіки ООН повинна вести підопічні території в напрямку "до самоуправління та незалежності".

Закінчення другої світової війни та післявоєнні роки склали для країн Африки та Азії цілу історичну епоху. Перемогла Серпнева революція у В'єтнамі, почалося звільнення Індонезії, стали незалежними Бірма, Лаос, Камбоджа. Що ж стосується Африки, то напередодні завоювання незалежності в цих колоніях панували докапіталістичні, а найчастіше і дофеодальні форми суспільного розвитку. В останні роки перед звільненням цих країн метрополії посилено насаджували тут капіталізм залежного, неоколоніального типу. З початку 50-х років Африка переживає незгасаючу буру національно-визвольних революцій. Але основні формаційні процеси не одержали тут свого завершення, характеризувалися перехідним станом.

В нашій роботі ми розглянемо вплив другої світової війни на долі народів країн Азії та Африки.

1. Передумови катастрофи колоніальної системи

Новий підйом національно-визвольного руху відбувся після другої світової війни. Саме в післявоєнний період відбувся розпад колоніальної системи. Розпад колоніальних імперій супроводжувався як веденням у ряді країн (в Алжирі, Анголі, Індонезії, Індокитаї) колоніальних воєн, так і спробами зберегти політичну залежність колоній у нових юридичних формах. Великобританія використовувала в цих цілях форму співдружності, значно видозмінивши неї. Членами Співдружності (офіційна назва об'єднання з 1948 р.) поряд з Великобританією і "старими" домініонами могли тепер стати колишні колонії, що одержали статус домініону, і навіть нові республіки. Однак зв'язки усередині Співдружності продовжували неухильно слабшати. У 1948 р. Ірландія відкинула статус домініону, проголосила себе республікою і вийшла зі Співдружності. Індія та Шрі Ланка, що прийняли республіканські конституції в 50-х рр., залишилися в Співдружності, однак перестали брати участь у нарадах з питань оборони. У результаті цього єдина система оборони Співдружності стала розпадатися, хоча сама Співдружність і наш час поєднує майже 50 держав.

Зовнішні зміни в структурі французької колоніальної імперії одержали відображення в конституції Франції 1946 р. У ній проголошувалося утворення Французького союзу. У цей союз входили, з одного боку, сама метрополія, її "заморські департаменти" і "заморські території", а з іншого боку, " території, що приєдналися, і держави". "Заморські департаменти" (3 департаменти Алжиру, Реюньон, Гвіана, Гваделупа, Мартініка) формально керувалися аналогічно департаментам самої метрополії, однак префекти тут мали ще більш широкі повноваження. Керування "заморськими територіями" (Французька Західна Африка, Нова Каледонія, Мадагаскар і ін.) зосереджувалося в руках призначуваного французьким урядом губернатора, що мав право дострокового розпуску місцевої асамблеї (ради) і право вето у відношенні її рішень. "Територіями, що приєдналися, і державами" були французькі протекторати.

Конституція Франції 1958 р. передбачала новий варіант об'єднання – так називане Співтовариство, куди ввійшли 17 африканських колоній, що одержали місцеву автономію. Інші території зберегли колишній статус. Ст. 77 конституції проголошувала самоврядування і "вільне розпорядження власними справами" держав, що входять у Співтовариство. Разом з тим, згідно ст. 78, з компетенції окремих членів Співтовариства були вилучені зовнішня політика, оборона, грошова система, спільна економічна і фінансова політика і деякі інші найважливіші області державного життя. Президент Франції, що був і президентом Співтовариства, був представлений у кожній державі Співтовариства верховним комісаром, що спостерігав за діяльністю місцевої адміністрації. У конституції передбачалася можливість зміни статусу держави-члена Співтовариства на підставі рішення законодавчих зборів цієї держави з наступним підтвердженням такого рішення на місцевому референдумі. З дотриманням цих же умов держава-член Співтовариства могла стати незалежною і вийти з об'єднання. Однак у 1958 р. тільки в Гвінеї вдалося на референдумі домогтися відхилення конституції 1958 р. і завоювання незалежності мирним шляхом.

Протягом двох десятиліть після другої світової війни розпад колоніальних імперій в основному завершився. Наприкінці 40-х рр. завоювали н

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать