Укріплення періоду Київської Русі

Реферат на тему:

Укріплення періоду Київської Русі

Земляні укріплення

Боротьба не все велася на чистому полі. Не раз слабше військо не могло вийти назустріч ворогові й шукало собі охорони в терені. Такий захист часто давала річка. Є річка коло Любеча, прийшли там, стали і заложилися нею (1148. p.). Є річка невелика біля города, і тут Ізяслав упорядкувався з братом Володимиром і сином Мстиславом, став на цій річці і стрілилися з-за неї (1150 p.). Деколи оборону можна було знайти в лісі. Володимирко галицький підчас боїв у Київщині 1150 р. заложився лісом.

Ліс часом рубали й робили укріплення, засіки, осіки. Князь Ярослав чернігівський став під своїми лісами і засікся від Всеволода й Давида, а казав на річках мости підрубувати (1196 p.). Стійкинт у лісі осікся і з ним ятвяги (1255. p.). Осік у лісі був повний людей і худоби (1280. p.).

Система дерев’яних укріплень звалася твердь. Ярославові мужі вчинили твердь, а дороги від Новгорода засікли й річку Тверцю (1216 р.). Володимирко виступав назад, став за твердь (1152 p.). Такі укріплення складалися зі стовпів, колів та огорожі. Передмістя Києва загороджене було стовпієм від гори аж до Дніпра (1161 p.). Князь Юрій Мономахович покладав надію на твердь, бо це місце було оплетене плетнем, і понасовуване кілля (було там) (1216 р.). Один раз у галицькому літописі такі укріплення мають рідку назву деряждє: У поган це звичайна річ у боротьбі — тіснота, деряждє, каже Данило (1251 р.). У старочеській мові слово „deryzdi означає окіп, скріплений частоколами, терням і под. У тому самому значінні вживали слова остріг; у поході на ятвягів 1251 р. на ніч коли ляхи острожилися, а Русь не острожилася, ятвяги остріг проломити хотіли. Земляні укріплення мали назву: приспа, переспа, гребля, вал, рів. Володимир Великий підчас облоги Києва 980. р. обрився на Дорогожичі, між Дорогожичем і Капичем, і той рів є й досі. При облозі Корсуня 988. р. Володимир звелів приспу сипати довкола города.

Будова городів

Традиції будувати городи на Україні були дуже давні. Вже на перших сторінках наш літопис каже про початки Києва: Були три брати, одному на ім’я Кий, другому — Щек, третьому — Хорив, і сестра їх Либедь; сидів Кий на горі, де сьогодні Боричів узвіз, а Щек сидів на горі, що нині зоветься Щековиця, а Хорив на третій горі, що від нього прозвалася Хоривиця; і створили город на ім’я найстаршого брата, й дали йому ім’я Київ; і був довкола города ліс і бір. Будову нових городів літописець приписує Олегові: Сів Олег княжити в Києві, і сказав Олег: це буде мати городів руських, — той самий Олег почав городи ставити.

Певніші історичні відомості маємо з трохи пізнішого часу. Широкий розмах у будові городів виявив Володимир Великий. Він зайнявся особливо південним пограниччям, на яке нападали печеніги, й забезпечив його цілого системою городів. І сказав Володимир: це не добре, що мало городів довкола Києва. І почав ставити городи здовж Десни, здовж Остра і здовж Трубежа і здовж Сули і здовж Стугни. І почав забирати лучших мужів від словін, і кривичів, і чуді, і вятичів, і населив ними городи і бо була війна від печенігів, він воював із ними й перемагав їх. На іншому місці літопис оповідає, що Володимир заснував город Білгород, недалеко Києва й багато людей звів до нього, бо любив цей город. З тих часів походив теж іще інший город в околиці Києва, Василів, названий від хресного імені Володимира. І Переяслав по лівому боці Дніпра дістав укріплення за Володимира.

Володимира наслідував його син — Ярослав Мудрий. Він передусім поширив укріплення Києва, заснував т. зв. Новий Город. 1037 р. В успішній боротьбі з печенігами він посунув південну границю держави на південь, у степи, і почав фортифікувати лінію ріки Росі. Ярослав почав ставити городи над Росею, зазначує коротко літопис під 1032. р. Після остаточної перемоги над печенігами 1036 р. ця смуга сильно залюднилась, поосідали тут різні степові племена, як останки печенігів, торки й ін., і тутешні городи стали доброю охороною України. Головне значіння мав город Юріїв, названий так від християнського імені Ярослава. Ярослав основував городи і в инших сторонах своєї держави, заснував другий Юріїв у чудській землі (тепер Дорпат у Естонії), від його імені дістав, імовірно, своє ім’я й галицький Ярослав.

Пізніше київська держава поділилася на малі князівства і князі не мали вже засобів, щоб будувати багато нових городів. Так чуємо тільки принагідно про заснування якогось города, а нераз тільки сама назва вказує на основника. Святополк Ізяславич 1095. р. наказав будувати город біля Витичева для переселенців ізнад Росі, яких вигнали звідтіль напади половців — город мав зватися Святополч. Ярополк Володимирович 1116 р. поставив город Желни (пізніш Жовни) й поселив там бранців, яких привів із Друтська. Теперішній Заслав звався колись Ізяславль, назва, мабуть, від князя Ізяслава Ярославича; Всеволож, один у Чернігівщині, другий на Волині мав імя від Всеволода Ярославича. Все це були первісно прикметники, означали власність такого й такого князя (город Ізяславль, Ярославль, Всеволож).

Великим будівничим городів був Данило галицький. Коли татари напали на Україну, знищили Київ та багато городів у східній Україні, населення почало відходити на захід, на Волинь і Галичину. Щоб ця збільшена людність західних земель могла жити й розвиватися, треба було дати їй забезпеку й захист на випадок наїзду не милосерного ворога. Данило,