Історія західноєвропейського феодалізму

Вступ

В основі феодального способу виробництва лежить власність феодалів на землю і їх неповна власність на працівників – кріпосних селян. Для феодалізму характерна система експлуатації особисто залежних від феодала безпосередніх виробників матеріальних благ. В умовах цього способу виробництва селяни наділялися землею і мали своє господарство, що забезпечувало поміщиків-феодалів робочою силою. Користуючись землею феодалів як наділ, селянин зобов'язаний був працювати на них, обробляти поміщицьку землю за допомогою своїх знарядь або віддавати йому додатковий продукт своєї праці. Хоча феодал на відміну від рабовласника не був повним власником селянина, економічна залежність селян від феодалів доповнювалася їх позаекономічним примусом.

Феодальних лад, будучи черговим ступенем в поступальному розвитку людського суспільства, виникли в результаті розкладання рабовласницького, а в тих країнах, де не було рабовласницького способу виробництва, що склався, – первісно-громадських буд. Перехід від рабовласницької соціально-економічної формації до феодальної мав прогресивне історичне значення. Феодальні виробничі стосунки з'явилися такою суспільною формою, яка зробила можливим подальший розвиток продуктивних сил. Селянин, що мав своє господарство, був зацікавлений в результатах своєї праці, тому його праця була ефективнішою і продуктивнішою в порівнянні з працею раба.

Основні риси, етапи розвитку і економічна структура західноєвропейського феодалізму

Багато проблем історії феодалізму достатньо дискусійні, зокрема його періодизація. Останнім часом найбільшого поширення набуло виділення наступних етапів:

1. раннє середньовіччя – V–IX ст. У цей період з'явилися перші паростки феодалізму: земля концентрувалася біля вищих шарів суспільства, формувався шар залежного селянства, встановлювалися васально-ленні стосунки;

2. високе середньовіччя – Х – XIII ст. Для цього періоду характерні панування доменіальної системи господарювання, феодальна ієрархія, що оформилася, значний розвиток ремесла і торгівлі. Відзначимо, що XIII ст. в Західній Європі з'явилося своєрідним піком в розвитку феодалізму. Аж до XIII ст. повсюдно наголошувався значний економічний підйом, виросли тисячі міст, багато хто з яких добився самоврядності. У них трудилися ремісники сотень спеціальностей, склалися цехи і гільдії. У сільському господарстві виникли важливі удосконалення орних знарядь, відбувалася внутрішня колонізація: розчищання лісів, відкриття пусток, меліорація. Економічний підйом супроводився двух-, трикратним зростанням населення;

3. пізнє середньовіччя – XIV–XV ст. Під впливом товарно-грошових стосунків скорочувалося або повністю зникало доменіальне господарство, йшов активний процес особистого звільнення селянства, розмивалася феодальна ієрархія. У феодальній системі виникли кризові явища, з'явилися елементи раннього капіталізму.

Для феодальної економіки характерні наступні риси:

- панування крупної земельної власності, що знаходилася в руках класу феодалів;

- поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників – селян, що часто зберігали в індивідуальній власності основні знаряддя праці, худобу, садибу;

- своєрідний статус селян, які не були власниками землі, а були її утримувачами на різних умовах аж до права спадкового користування;

- різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян – особиста і поземельна залежність, судове підпорядкування влади феодала, станове неполноправие селянства;

- переважання аграрного сектора над торгівельним і промисловим;

- панування натурального господарства;

- низький в цілому рівень техніки і знань, ручне виробництво, що надавало особливе значення індивідуальним виробничим навикам.

Звичайно, ці риси не вичерпують всіх особливостей феодалізму. Необхідно виділити таку, як умовний характер феодальної власності на землю і розділення права на неї між декількома феодалами. Феод був спадковою земельною власністю представники панівного класу, пов'язаної з обов'язковим несенням військової служби і інших зобов'язань на користь вищестоящого сеньйора. Вищестоящий феодал теж вважався за власника даного феода. Ця специфіка породжувала особливу значущість феодальної ієрархії і особистих васально-ленних зв'язків.

Експлуатація селянства здійснювалася в рамках феодальної вотчини (французька сеньория, англійський манор), яка стала основою для стягування феодальної ренти. Феодальна земельна рента – це частка продукту залежних селян, що привласнюється землевласником. Вона була економічною формою реалізації власності феодала на землю, засобом позаекономічного примусу.

Відомо три форми феодальної ренти: відробіткова (панщина), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк). В період становлення феодалізму переважала відробіткова рента у поєднанні з продуктовою. У XI–XV ст. У зв'язку із зростанням міст, розповсюдженням товарно-грошових стосунків разом з ними набуває значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в тримання селян і жили за рахунок натурального і грошового оброків. Цей процес, що отримав назву комутації ренти, вів до зростання економічної незалежності селянського господарства.

Сучасні дослідники вважають, що процес становлення феодалізму йшов двома шляхами.

По-перше, як результат синтезу протофеодальних елементів піздньоантичного і варварс

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать