Вплив анархістських доктрин на світогляд українських істориків

Вплив анархістських доктрин на світогляд українських істориків.

ПЛАН

Вступ. 3

1. Історичний огляд та дослідження анархістського руху на йлого впливу на українських істориків. 4

2. Вплив анархістських доктрин на М. Драгоманова. 8

3. Вплив махновського руху на істориків запорозького козацтва Новицького Я. та Яворницького Д. . 11

Висновок. 15

Список використаної літератури. 16

Вступ

Українське суспільство в останнє десятиліття переживає період трансформації соціокультурної парадигми, а виходить, і зміни, у першу чергу, ціннісних орієнтирів. Ми живемо в епоху “переоцінки цінностей”, тому аналіз фундаментальних явищ соціального життя з позицій аксіології набуває сьогодні особливо актуальне звучання.

Одним із таких явищ соціального життя виступає анархія. У радянському суспільстві склалося негативне відношення до цього явища, що дотепер не переборено. Вважається, що анархія і хаос, анархія і свавілля, анархія і розруха - синоніми. Негативний і утопічний характер анархізму як вчення про анархію - бездержавний суспільний устрій - приймається за аксіому.

Прихильники анархічного буття суспільства в літературі найчастіше виглядають принизливо. Проте, всупереч песимістичним прогнозам, анархізм як політичний рух існує і сьогодні в країнах Європи та Америки, а також в Україні та Росії. Крім того, ХХ сторіччя переконливо довело, що страхіття тоталітарного режиму не йдуть ні в яке порівняння з нібито анархічним “хаосом”.

Водночас, якщо не всі, то, принаймні, окремі риси цього явища можна спостерігати в різноманітних сферах життя суспільства, хоча воно і не осмислюється як таке, тим більше не виражається вербально. Взагалі, анархія,– це певний стан суспільства, в якому ослаблена або повністю знищена державна влада, і соціальний ідеал якого представлено в роботах ряду мислителів ХІХ – початку ХХ століть.

Основна мета даної роботи полягає у дослідженні впливу анархістських доктрин на світогляд українських істориків.

1. Історичний огляд та дослідження анархістського руху на йлого впливу на українських істориків

Анархістський рух 1917 – 1921 рр. є одним із найменш досліджених явищ у новітній історії України. Донині не опубліковано жодної монографії чи наукової статті, присвяченої комплексному аналізу даної проблеми, незважаючи на те, що перші публікації, в яких висвітлювалися ті чи інші аспекти історії анархістського руху в колишній Російській імперії у вказаний період, з’явилися ще у 20-х рр. XX ст.[1]

Відзначається, що відродження анархістського руху у 1917 р. зумовлене особливостями соціально-економічного розвитку та громадсько-політичного життя України початку ХХ ст. Формування основ індустріального суспільства і пов’язані з цим інтенсивне руйнування традиційних соціальних структур та маргіналізація значних мас населення, в умовах авторитарного політичного режиму Російської імперії, призводили до граничного загострення соціальних конфліктів та створювали сприятливий ґрунт для поширення ідеологічних доктрин, орієнтованих на докорінну перебудову чи повне руйнування існуючого суспільства.[2]

Окрім цього, історіографія даної теми не уникнула впливу ідеологічної боротьби між прибічниками анархізму та їхніми політичними супротивниками, що не сприяло піднесенню наукового рівня більшості робіт. Уже з появою перших досліджень з анархістської тематики можна простежити формування в історіографії різних напрямків, специфіку кожного з яких визначила передусім політична позиція авторів.

Чи не найбільшою мірою негативного впливу подібних тенденцій зазнала радянська історіографія проблеми, започаткована у 20 – на початку 30-х рр. ХХ ст. працями Я.Яковлєва, М.Равіча-Черкаського і В.Залежського, які були спрямовані радше на ідейний розгром ідеології анархізму, аніж на об’єктивне висвітлення історії анархістського руху. Дещо більшу об’єктивність і кращу поінформованість у питаннях анархістської теорії виявив Б.Горєв. Особливу наукову вартість має висвітлення Горєвим проблеми ідейної диференціації анархістського руху.

Суттєво позначилася політична заангажованість дослідників даного періоду також і на якісному рівні праць радянських авторів з історії махновщини, які здебільшого намагалися, на основі досвіду участі анархістів у махновському русі, довести контрреволюційну сутність і історичну неспроможність анархізму. Межі можливої у радянських умовах об’єктивності демонструє праця М.Кубаніна, яка, втім, не позбавлена деяких фактичних помилок.

З початку 1930-х рр. ні анархістська, ні махновська тематика в СРСР довгий час практично не досліджувались.[3] Повернутися до дослідження анархістської проблематики радянські дослідники змогли тільки у 60 – 80-х рр. ХХ ст. Праці В.Коміна, Є.Корноухова і, особливо, С.Канєва, засвідчили появу нових якісних тенденцій у радянській історіографії проблеми, пов’язаних, передусім, з розширенням кола досліджуваних проблем і джерельної бази більшості наукових праць. Одначе пресинг радянської тоталітарної системи й усталені стереотипи мислення суттєво деформували дослідницький процес і призводили до фальсифікації висновків і надмірної апології офіційної ідеології. В радянській історіографії 60 – 80-х рр. домінуючим стає підхід до вивчення історії анархістського руху виключно через призму боротьби комуністичної партії проти анархізму.

Не була позбавлена негативного впливу ідеологічного суперництва також і

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать