Хрестові походи

Реферат на тему:

«ХРЕСТОВІ ПОХОДИ»

План

Визначення хрестових походів

Причини хрестових походів і їх учасники

Перший хрестовий похід

Єрусалимське королівство

Духовно-рицарські ордени

Другий і третій хрестові походи

Четвертий похід. Завоювання Візантії

Останні хрестові походи

Значення хрестових походів

Список використаної літератури

Визначення хрестових походів

Під хрестовими походами мають на увазі тривалі військово-колонізаційні експедиції європейських феодалів, що відбувалися з кінця XI і до кінця XIII ст. Зовні ці експедиції носили релігійний характер, оскільки видавалися католицькою церквою за боротьбу «хреста проти півмісяця», християнства — проти ісламу; метою походів офіційно вважалося звільнення Палестини «від невірних» і повернення християнам «труни господня», яка, по віруванню християн, знаходилася в Єрусалимі.

Насправді це були завойовні походи, в яких європейські барони і лицарі без жодних утруднень грабували східні міста, завойовували цілі князівства і королівства, придбавали собі нових платників феодальної ренти. Але в хрестових походах, окрім феодалів, брали участь і інші класи суспільства, зокрема селяни. Ця обставина додавала хрестовим походам вже загальний масовий характер. Сучасникам здавалося, ніби вся Європа прийшла в рух, що відбувалося якесь нове Велике переселення народів. Постараємося розібратися в конкретних причинах хрестоносного руху.

Причини хрестових походів і їх учасники

Причини хрестових походів частково полягають в змінах, що відбулися в другій половині XI ст. на Близькому Сході, частково в загальному економічному розвитку і загостренні соціальних суперечностей в самій феодальній Західній Європі.

На Сході в XI ст. створилася ситуація, вельми сприятлива для нападу на нього хрестоносців. Могутній колись Багдадський халіфат остаточно розпався в 1055 р. Інша могутня східна держава — Візантія при Комнінах також переживала важкі часи. З півночі на Візантійську імперію нападали печеніги, що вторгалися на Балканський півострів. Із заходу Візантії загрожували сіцілійські нормани. Але особливо небезпечні для Візантії турки-сельджуки, які захопили велику частину Малої Азії і у свій час мали своєю столицею місто Нікею, по сусідству з Константинополем. В 1071 р. турки завдали візантійцям жорстокої поразки при Манцикерте. Новий імператор Олексій Комнін (правлячий з 1081 р.) хоча і припинив дещо натиск турок, але проте ще не вважав положення імперії стійким. В 80-х і 90-х роках XI ст. він кілька разів звертався до Папи і німецького імператора з проханням про допомогу проти турок. Хоча єдина раніше християнська церква з 1054 р. вже остаточно розділилася на дві ворогуючі частини — східну (православну) і західну (католицьку), Олексій Комнін в політичній меті був готовий навіть піти на возз'єднання церков під верховенством Папи. Таким чином, дві найбільші держави Сходу — Арабський халіфат і Візантійський імперія — не здавалися хрестоносцям серйозною перешкодою. Більш того, одна з них (Візантія) навіть сама запрошувала європейських феодалів втрутитися в справи Сходу. Стосовно турок, то їх неміцний військово-племінний союз вже в 80-х і 90-х роках XI ст. почав розпадатися. Окремі феодалізовані турецькі князівства не могли припинити наступ західних феодалів.

Але основною причиною хрестових походів, зокрема першого хрестового походу, було загострення класових суперечностей в самій Західній Європі. Масі дрібного рицарства в XI ст. вже не вистачало земель. Доходів, одержуваних від експлуатації місцевих селян, феодалам було недостатньо у зв'язку із зростанням потреб в результаті розвитку торгівлі і міст. Дуже багато лицарів були зовсім позбавлені землі, оскільки феод звичайно передавався старшому сину, і молодші брати не могли розраховувати отримати що-небудь з батьківського спадку. Для таких лицарів походи на схід з метою його завоювання представлялися єдиним виходом з їх скрутного положення. Крупним феодалам — князям і баронам — важливо було відвернути увагу рицарства, щоб уникнути міжусобиць і розколу усередині власного класу.

Величезне значення в хрестоносному русі кінця XI — початку XII ст. мало селянське питання. Закріпачене та задавлене феодальним гнітом Селянство Західної Європи спочатку дуже охоче йшло на схід. Надія на звільнення від кріпосної залежності, ліквідацію боргів, перспектива отримати на Сході землю — при цьому географічні представлення селян були, звичайно, абсолютно фантастичні — спонукали десятки тисяч людей підійматися зі своїх рідних місць і йти в далекі країни, де багато кого з них чекала вірна загибель. Світські і духовні феодали бачили в поході селян на схід також свого роду вихід з положення, що створилося. Це позбавляло пануючі класи від прямої небезпеки селянської війни, яка могла вибухнути в Європі в умовах загального розповсюдження кріпацтва в мить, коли феодальна Європа вступала в другу стадію свого розвитку — в період розвинутого феодалізму. Серед селян вели пропаганду численні ченці і інші бродячі проповідники, що закликали селян взяти участь в походах на схід як в «божій справі». Проте селяни, хоча і не відразу, розбиралися врешті-решт в положенні справи. Якщо перші два походи на схід включали безліч селян, то вже починаючи з третім походом селяни перестали в них брати участь. Всі подальші хрестові походи були чисто феодальними заходами. Європе

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать