Голодомор 30-х років: причини та наслідки

Голодомор 30-х років: причини та наслідки

голодомор колективізація хлібозаготівля

Голодомор початку 30-х років, був однією з найжахливіших трагедій в історії українського народу. Втрати внаслідок штучно створеного голоду, як відмічають дослідники, були навіть набагато більшими, ніж ті, що їх спричинила війна. Немає сумнівів, що апокаліпсис в українському селі цілком свідомо створило керівництво Радянського Союзу. "Ми пішли свідомо на голод, бо нам потрібен був хліб", офіційно заявив К.Ворошилов. Сценарій голодомору, що ретельно розроблявся в Москві, кремлівські керівники сповивали надсекретністю, боячись неминучого суду людства. Таємними каналами надходили з Москви рознарядки на хлібозаготівлі. Так, 16 липня 1932 р. ЦК ВКП(б) надіслав до Харкова (тогочасну столицю України) депешу з детальною розбивкою планів хлібозаготівель по секторах. Цей розподіл був настільки абсурдним і невмотивованим, що у відповідь секретар ЦК КП(б)У П. Любченко й голова Раднаркому України В. Чубар наважилися просити Л. Кагановича дозволити їм самим, без зміни загального кількісного показника, розподілити план хлібозаготівель із врахуванням особливостей регіонів.

Плани хлібозаготівель занадто дорого обійшлися селянству. Голод не перебирав, не звертав уваги на соціальний стан, стать і вік, всіх підряд заганяв в могилу. Тисячі голодних людей бродили селами і містами, шукали хоч якусь їжу. Найстрашніший вигляд мали маленькі діти у яких роздулися животи. Ручки, ніжки повсихали і стали тонкі, як палочки. Страшне лихо зігнало з їхніх облич усі сліди дитинства, лише в очах ще зберігалось щось від дитинства. Спустошені села занепали. Ще недавно чепурні двори тепер заростали лободою. Земля втрачала надійних господарів, пустувала, давала мізерні врожаї. В деяких селах люди вимирали повністю. Тоді там вішали чорний прапор, який означав, що в цьому селі не залишилось живих людей. Люди гинули не лише від голоду, а й від його наслідків: гострих інфекційних захворювань, отруєнь.

Які ж були причини цього страхітливого лиха? Причин голодомору було багато, але основні з них такі: насильницькі методи колективізації, масове розкуркулювання селянства, нереальні плани хлібозаготівель, посуха, практично повна відсутність допомоги зі сторони влади. Партія святкувала перемогу над селянством, закріпачивши до 1930 р. більшу його частину. Але психологічний бар’єр, що стояв між індивідуальним і колективним господарюванням, зламати не вдалося. Селянин, перш ніж подавати заяву про вступ до колгоспу, різав або продавав худобу. Внаслідок цього поголів’я корів, коней, свиней, овець різко скорочувалося. Наприклад поголів’я свиней за період 1929 – 1932 р. скоротилося на 62,3 %. До суспільного майна селяни ставилися не як до свого власного, а як до громадського або нічийного. Хоча населення й чинило опір політиці комуністичного режиму, особливо широких, масових виступів не було, бо хліборобів влада завбачливо поділила на бідняків і куркулів, зіткнувши ці соціальні групи між собою.

23 січня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств". За станом на 1 червня 1930 р. процес розкуркулення охопив 450 сільських районів України із 583, а на кінець року – всі регіони УСРР. Як свідчить статистика, протягом 1929 – 1930 років в Україні було розкуркулено близько 200 тис. сімей або майже півтора мільйона осіб. Силу – силенну господарів, на яких фактично трималося село, більшовики депортували за межі України – в Сибір, Казахстан, на Камчатку. Їх запроторювали до в’язниць і концтаборів, звідки для більшості повернення не було. Нажахані масштабами боротьби проти куркульства, тисячі селян продавали продуктивну худобу, коней, залишали хати й господарські будівлі і втікали до міст. Тож сільському господарству України гостро бракувало фахівців. Їх заміняли висуванцями партії, які майже не розумілися на справі. Тому в багатьох місцевостях вирощені зернові залишалися незібраними, великі площі землі – незасіяними, худоба голодувала без кормів. Внаслідок безгосподарності, втрати врожаю 1931 р., становили близько 200 млн. пудів зерна, тобто майже піврічну норму його споживання сільським населенням УСРР.

Звичайно, свій внесок у страхітливий голод зробила й посуха 1933 р., що охопила значну частину України і спричинила недорід зернових. Це стихійне лихо завдало великої шкоди розореному сільському господарству. На півдні й у багатьох селах центрального регіону через відсутність дощів пересихали джерела прісної води, тому її доводилося завозити з інших місць. На Дніпропетровщині, Миколаївщині, Одещині, Полтавщині, які давали найбільше продовольчого зерна, від пекучого сонця земля на полях порепалася, закам’яніла. Від спеки всихали не лише сільськогосподарські культури, а й листя дерев та рослини на луках, вибалках, узліссях, гинули тварини, птахи.

І все-таки вирішальним чинником голодної смерті мільйонів українців були, насамперед, непосильні плани хлібоздачі. Обсяги держпоставок заздалегідь не визначалися. Вважалося, що вся їхня товарна продукція повинна здаватися державі. План здачі збіжжя встановлювався такий, що після його виконання майже нічого не залишалося на вироблені трудодні. Але радянська влада не обмежилась тільки конфіскацією хліба, заради виконання плана хлібоздачи. Для покарання боржників по хлібозаготівлях запровадили "натуральні штрафи": коли не було хліба, конфіскували інше продовольство, яке знаходили під час обшуку на селя