Українське культурне Відродження та його загибель

На початку XX ст. українська культура розвивається в контексті європейського та світового культурного процесу. Протягом усього XIX ст. зусиллями передової інтелігенції, корифеїв української культури готувався грунт для духовного відродження нації, відновлення її державності. У системі української культури на той час означилися практично всі основні ділянки - література, театр і драматургія, мистецтво та архітектура, музика, народна культура і фольклор, започаткований розвиток науки, освіти, преса, книговидання.
Блискуча плеяда українських митців XX ст. гідно продовжила працю своїх попередників, сформувавши національне відродження в надзвичайно складний і суперечливий час. Український культурний Ренесанс тривав принаймні до рубежу 20-30-х років і завершився трагедією нації та її еліти, що опинилися під тиском тоталітаризму. Досвід, надбання і уроки цього Періоду надзвичайно важливі в наш час. При певній цілісності того процесу, що відбувався в розвитку української культури першої третини століття, в Українському Відродженні слід виділити три періоди: перший період тривав від початку століття до Української національно-демократичної революції (1917); другий - під час доби визвольних змагань (1917-1920); третій - від періоду НЕПу, українізації аж до так званого "розстріляного відродження" (30-і роки XX ст.).
У перший період, особливо з другого десятиріччя XX ст., яскраво позначаються новітні тенденції в розвитку української культури, яка, спираючись па фундамент класичних надбань XIX ст. прагне до новаторства і європеїзації. У творчості І. Франка, Л. Українки, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, М. Вороного, В. Винниченка очевидне прагнення йти в руслі провідних надбань європейського модернізму - символізму, неоромантизму, неокласики, експресивності, психологізму. За словами І.Франка, нова генерація прагнула "цілком модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу"1. Поруч з названими, вже досвідченими письменниками дістають визнання молоді - М. Яцків, Г. Чупринка, М. Філянський, Б. Лепкий, М. Рильський, П. Тичина та ін.
Яскраві особистості європейського рівня постають у цей час в українському мистецтві. Високий артистизм і символічна манера притаманні творчості Олени Кульчицької (1877-1967). Вихованка віденської художньої школи, вона прекрасно володіла технікою олійного живопису, гравюри та офорту.
Яскравий імпресіонізм характерний для творчої манери Івана Труша (1869-1941), картини якого здебільшого присвячені природі та людям Закарпаття. До золотого фонду українського мистецтва увійшли роботи Олекси Новаківського (1872-1935) - однаково майстерні і в стилях сецесії, імпресіонізму та експресії. Центровою постаттю в мистецтві початку XX ст. є, безумовно, Олександр Мурашко (1875-1919). Глибоко засвоївши традицію реалізму, про що говорить перша його відома картина "Похорон Кошового"(1900), художник у подальшому скористався всіма досягненнями сучасних європейських художніх шкіл.
Виставки О.Мурашка з успіхом проходили в Парижі, Мюнхені, Петербурзі. З 1907 р. Мурашко жив і працював у Києві, в роки революції (1917-1920) докладав великих зусиль до згуртування національних художніх сил. У 1919 р. був обраний ректором Української академії мистецтв, однак трагічно загинув від рук надісланого вбивці. В Українському національному художньому музеї зберігається чималий доробок творчості митця.
Почесне місце в історії українського мистецтва посідають брати Федір та Василь Кричевські. Федір Кричевський (1879-1947) свій великий талант художника-монументаліста втілив у створення народних образів. Картини "Наречсна"(1910), "Три віки"(1913) стали символами вроди та духовної краси української жінки. Василь Кричевський плідно працював як архітектор (будинок Полтавського земства, 1903), театральний художник, графік, оформлювач мистецьких видань ("Ілюстрована історія України", 1913).
Одним із иайталановитіших графіків Європи всього XX ст. без перебільшення можна назвати Георгія Нарбута (1886-1920/ Оформлені ним ілюстровані видання (книжки для дітей, мистецькі альбоми, поетичні збірки) цінуються як музейні раритети. Нарбут був чи не єдиним художником України, який найплідніше працював у буремні роки війни та революції. Він створив унікальну ілюстровану українську абетку, зробив ілюстрації до "Енеїди" Котляревського, його графічні ескізи втілені у першій українській гривні. Нарбут - творець українського національного стилю у графіці.
Г. Нарбут був також ректором Української академії мистецтв у 1918 р. Художник помер у віці 35 років після захворювання на тиф. У роки радянської влади творчість Нарбута замовчувалася, його меморіальна дошка лише зовсім недавно з´явилась на будівлі ректорату Київського національного університету ім.. Тараса Шевченка, де він мешкав.
У перше десятиліття XX ст. Україна стала одним з центрів авангардного мистецтва. Перші виставки авангардистів відбулися в 1910 р. в Києві та Одесі і лише потім у Петербурзі та Москві. Французький мистецтвознавець В. Маркаде в одній із своїх статей називає Україну колискою російського авангарду, маючи на увазі, що тут пройшли ранні роки і сформувалися художні смаки метрів російського авангардизму К. Малевича, В. Татліна, братів В. та Д. Бурлюків. Термін "український авангард" введено у науковий обіг лише в 90-х роках. Усі дослідники відзначають яскравість і непересічність цього явища, тісно пов´