Запорізька січ в історії України

Появакозацтваі, особливо, йогокількіснезростання за рахунокмасовихвтеч залежного населеннязпанськихмаєтківвикликатиактивнупротидіюмагнатів та шляхти. Вони не могли змиритися з формуванням окремого незалежного від них соціального стану та прагнули заволодіти освоєними козаками землями. Тому випрошували в королів грамоти на ці новоколонізовані простори, захоплювали їх, намагалися встановити владу над тутешнім вільним людом. Окремі добивалися посад старост королівських маєтностей чи намісників великих магнатів і за їх розпорядженням будували тут замки для наступу на козаків та захисту володінь від татарських вторгнень. Натиск панства змусив частину козацтва піти на компроміс, зокрема погодитися виконувати сторожову службу у прикордонних замках, поповнити загони панських „ служебників ” тощо. Ті козаки, що не хотіли миритися з таким становищем, спочатку відповідали повстаннями, як це трапилось у 1536 р. у Канівському та Черкаському староствах, а потім почали відходити на „ Низ ”. Тут, за дніпровськими порогами, вони будували так звані городці та засіки чи „ січі ” з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Згодом на місці дрібних звели одну головну – Запорізьку Січ, яку М. Грушевський назвав „ огнищем козацької сили, солідарності, організованості ”.

Нижню течію Дніпра між його лівими притоками Самарою і Конкою з давніх-давен перетинали дев`ять кам`яних скель-порогів: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець, Вовницький, Будило, Лишній, Вольний. Далі на південь у Дніпро впадали численні річки, у гирлах і долинах яких розкидалися багаті на дичину і трави луки й плавні. Від порогів починався славнозвісний Великий Луг – безмежні дніпровські плавні, що тягнулися понад 100 км. на південь вздовж низького лівого берега Дніпра. Ця місцевість була тоді густо вкрита різнотрав`ям, очеретом, верболозом, чагарниками і лісами, мала численні болота, протоки й озера, кишіла різноманітною дичиною і рибою. Великий Луг прилягав до козацьких володінь й служив козакам не тільки місцем для полювання й рибальства, а й природною фортецею, неприступною для татарських орд. Козаки нерідко весь Запорозький край називали Великим Лугом. Ця назва часто зустрічається в українських народних піснях і думах. На жаль, тепер ця унікальна місцевість залита водами Каховського водосховища, На дніпровських великих і малих кам`яних островах козаки і споруджували невеликі укріплення – городки або січі. Такі ж укріплення вони ставили вздовж притоків Дніпра – в місцях, де займалися промислами, землеробством і скотарством.

Та розпорошені козацькі городки-січі не могли стримувати ворожі навали – натиски литовських і польських військ з півночі, а турецьких і татарських орд з півдня. Черкаський староста Євстафій Дашкевич у 1533 р. подав до польсько-литовського сейму пропозицію: поблизу кордону з Кримським ханством на одному з важкодоступних островів Дніпра спорудити замок-фортецю і утримувати там сторожу з 2 тис. українських козаків, які могли б плавати на човнах-чайках по Дніпру і перешкоджати переправам татарських орд для вторгнення в Україну. Але цей проект, що був першою спробою об`єднати козацькі сили, не здійснився.

Створення Запорізької Січі стало потужним імпульсом для консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури. Територія, яку займали запорожці – „Вольності Війська Запорізького” – охоплювала значну частину Півдня України, але до кінця 17 ст. не була чітко окреслена і змінювалася залежно від політичних обставин. Столицею запорізької вольниці була Січ – своєрідне місто-фортеця. Назва „Січ” походить від слова „сікти”, тобто „рубати”, і первісно означала укріплення з дерева та хмизу. Нерідко поряд із цією вживалася й інша назва – „Кіш”, яка у татар означала військову ставку, місцезнаходження вождя. Одже, ці слова вживалися для означення столиці запорізького козацтва та його уряду. У різні часи вона розташовувалася у різних, але завжди добре захищених природою місцях. Після погрому у 1557 р. на Хортиці Січ по черзі знаходилася на о. Томаківці (1560-1593), р. Базавлук (1593-1638), Микитиному Розі (1638-1652), р. Чортомлик (1652-1709), р. Кам`янці (1709-1711), в Олешках (1711-1734), на р. Підпільній (1734-1775).

Першу велику Січ на початку 50-х років 16 ст. заснував на о. Мала Хортиця Дмитро Вишневецький („Байда”) – український князь зі старовинного волинського роду Гедиміновичів, власник земельних маєтків у Кременецькому повіті, обіймав високу посаду черкаського і канівського старости. Все свідоме життя присвятив боротьбі проти татарських загарбників, просив підтримки у литовського. Польського уряду, але допомоги не отримав. Тому зв`язав свою долю безпосередньо з козацтвом і першим з української знаті перейшов на прожиття за Дніпровські пороги. Його організаторська діяльність, за словами історика в. Сергійчука, дозволила згуртувати дніпровську вольницю навколо Січі, зробити її авторитетним ядром, свого роду притягальною силою для всіх, хто не хотів визнавати над собою влади магнатів, ладен був стати на боротьбу з гнобителями українського народу. Саме Д. Вишневецький, заклавши на Хортиці перший укріплений замок, поводячи себе незалежно від намагань польського уряду тримати Січ у повному підпорядкуванні, почав відособлювати запорізьке козацтво в автономну, а згодом і в самостійну від польсько-литовської держави організацію. Невдалий похід князя у Молдавію 1563 р. на чолі козацького війська, полон і трагічна загибель у Царг