Тої слави козацької повік не забудем

Реферат

з історії України

«Тої слави козацької повік не забудем…»

Зміст

Історичні передумови початку національно визвольної війни 1648-1657 рр.

Історична постать Богдана Хмельницького

Основні події Національно-визвольної війни в 1648-1657рр.

Битва під Корсунем

Битва під Пилявцями

Зборівський мирний договір

Битва під Берестечком

Білоцерківський мирний договір

В чому полягає історичне значення козацтва?

Список літератури

В чому полягає історичне значення козацтва?

У XV ст. на авансцену української історії виходить нова сила, яка в майбутньому відіграла визначну роль в історичній долі України. Це було козацтво — суспільна верства вільних людей, котрі виконували не лише оборонні функції, спрямовані на захист кордонів від турецько-татарської агресії, але й активно господарювали, засновували нові поселення. Перші писемні згадки про українських козаків з'явилися наприкінці XV ст. Початок козакуванню поклали здобичники, які виходили в степ для полювання на дикого звіра, рибальства, збирання меду диких бджіл, а на зиму поверталися додому, до Черкас, Канева, Києва тощо. Життя в степу було небезпечним, бо на кожному кроці можна було зіткнутися з татарами, але там, у степу, була воля. Поступово ці озброєні сміливці виділяються в окрему групу людей, їх починають називати козаками (в словнику половецької мови так називали варту, сторожу; татари так називали вільних, легко озброєних людей, що займалися війною і грабунком, але слово це тюркського походження і означає «вільна, незалежна людина»). Вільне життя в степу та боротьба з ворогами-татарами приваблювали сміливих людей. В козаки йшли і селянські хлопці, й міщани, й шляхетські сини, бо «козак» у понятті народу — це справжній лицар, відважна, мужня людина.

У 50-х роках XVI ст. козацтво створило свою військово-політичну організацію — Запорозьку Січ — спочатку на острові Мала Хортиця у пониззі Дніпра, а далі на острові Велика Хортиця. Потім з'явилися Томаківська, Кам'янська, Хортицька, Задунайська Січ та інші в багатьох містах Подніпров'я. У війську Запорозькому було закладено своєрідний військово-адміністративний устрій, заснований на принципах козацького демократизму, започатковано специфічні політичні інституції, зокрема інститут військових рад. Усі адміністративно-військові посади на Січі були виборними. Існувала також власна козацька атрибутика (клейноди, корогви, печатки тощо). Усі важливі питання козаки вирішували на загальних або військових зборах. Усі учасники цих рад мали рівні права, які вони доводили гучними вигуками.

Існування на півдні України козацтва зі своїм самоврядуванням непокоїло польський уряд, тим більше, що Запоріжжя стало перебирати на себе функції провідника соціальної та національно-визвольної боротьби на українських землях. Швидко пересуваючись на своїх човнах-чайках, козаки отримували перемоги над турками і татарами.

Козацький флот виник у першій половині XVI ст. Козацькі кораблі — «чайки» — мали довжину до 20 м, ширину — 3 -4 м, а висоту — 2,5 м. На човні було два керма, що давало йому змогу плисти в обидва боки. У рух «чайку» приводили вітрила та весла, 10-15 весел з кожного боку. На кораблі розміщувалося 50 - 70 козаків, а то й кілька гармат.

Процеси, започатковані в XIV - XV ст., набувають подальшого розвитку в 60-х роках XVI ст. Проголошення Люблінської унії 1569 р., наслідком чого стало об'єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством у спільне державне утворення Річ Посполиту, внесло зміни в політичне підпорядкування українських земель. До Польської корони, крім Галичини та Поділля, відійшли ще Київщина, Волинь, Брацлавщина і Полтавщина. Змінилася й релігійна ситуація. 1596 р. була укладена Брестська унія між католиками і православними.

За таких обставин чи не єдиним захисником православ'я стало козацтво, яке на цю пору зросло кількісно та зміцніло організаційно. З кінця XVI ст. почали вибухати казацькі та селянські повстання проти польських панів. Перше повстання було під проводом Криштофа Косинського у 1591 році, а в 1594-1596 роках відбулося повстання під проводом Северина Наливайка. Величезні район; України перетворилися на арену воєнних дій. Один за одним падали кріпосні мури, звільнялися міста і села, козацький «присуд» утверджувався на Київщині, Волині, Брацлавщині. Нова хвиля козацьких повстань прокотилася по Україні в 20-30-х роках XVII століття, їх очолили досвідчені ватажки Тарас Федорович, Павло Бут, Яків Остряниця, Дмитро Гуня. Козацькі виступи не завжди приносили бажані результати. Якщо 1633 р. під впливом повстань польський уряд легалізував існування православної церкви (митрополитом став визначний політичний діяч Петро Могила), то вже 1638 р. Варшавський двір скасував здобуті раніше привілеї козаків (власне судочинство, виборність старшин, обмеження кількості реєстру тощо).

Поразки козацьких повстань у XVII ст. ще більше погіршили й без того тяжке становище українців. Були знищені тисячі непокірних козаків і селян. Шляхтич знову почував себе повноправним паном — карав і милував селянина, збільшував повинності, перерозподіляв землі й підтримував унію. Це були роки так званого «золотого спокою» (1638 - 1648), але це був спокій лише для магнатів і шляхти, які не винесли ніяких уроків з подій кінця XVI - початку XVII ст. В українському суспільстві відбувалося поступове накопичення сил