Аграрна реформа уряду Франца-Йосифа 1848 р

Вплив аграрної реформи уряду Франца-Йосифа 1848 р. на розвиток економіки у західноукраїнських землях. Селянська реформа 1861 р. у Наддніпрянській Україні. Зміни в сільському господарстві. капіталізація. Ринкові відносини

ЕКОНОМІКА ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Подумайте, як впливає економіка на політику, як політика визначає економіку. Наведіть приклади з української та європейської історії.

Вплив аграрної реформи 1848 р. на розвиток економіки в західноукраїнських землях

Поразка революції 1848 р. в Європі забезпечила Габсбургам можливість подальшого панування над усіма складовими своєї «клаптикової імперії», уключаючи й західноукраїнські землі. Проте незадоволення австрійської буржуазії, національне пробудження поневолених народів, поразки у війнах із сусідами все ж примусили офіційний Відень удатися до модернізації суспільно-політичного й економічного життя.

МОДЕРНІЗАЦІЯ (від фр. modernisation оновлення) — удосконалення, надання нового вигляду. Організований владою відсталої країни ряд реформ і перетворень з метою наздогнати розвинуті країни, зберігши при цьому владне становище провідних верств.

Австрійський уряд, особливо після воєнних поразок, усвідомив: або в ході оновлення він наздожене провідні держави Європи, або втратить свої позиції та не втримає в покорі поневолені народи. Тому в 1860 р. (після поразки у війні 1959 p. з Францією та П'ємонтом) австрійський уряд змушений був розширити права національних регіонів і пообіцяти їм на майбутнє ще ширшу автономію. Національні провінції отримали право обирати свої законодавчі органи — крайові сейми. Щоправда, обрані в 1861 р. Галицький і Буковинський крайові сейми, відповідно до конституції, мали займатися тільки місцевими справами. Виборча система забезпечувала повне домінування шляхетства над буржуазією і селянами.

Якщо ж урахувати, що шляхетство Галичини та Буковини було не українським, стане зрозуміло, що проголошена рівноправність націй не визволила українців із національно-пригнобленого становища. Використовуючи свою кількісну перевагу, польська більшість і надалі отримала можливість ущемлювати українську національну культуру.

Зокрема, у 60-х роках XIX ст. польський сейм прийняв закон про навчання польською мовою в початкових і середніх школах. Польська утвердилася і як крайова урядова мова.

Після поразки 1866 р. у війні з Пруссією австрійський уряд, поступившись вимогам угорської аристократії та буржуазії і в 1867 p., перетворив Австрійську імперію на дуалістичну (подвійну) Австро-Угорську монархію. її територія ділилася на дві частини. Галичина й Буковина ввійшли до складу австрійської частини, а Закарпаття — до угорської.

Офіційно нова конституція проголошувала національну рівноправність у школах, державних установах і судах, а також «право на вільний розвиток». Однак фактично над українством, як і раніше, збереглася влада його поневолювачів.

Революційні події 1848 p., які охопили Австрію та багато інших країн Західної та Центральної Європи, спричинили скасування панщини в західноукраїнських землях. 18 березня 1848 р. парламент революційної Угорщини звільнив від неї селян Закарпаття.

17 квітня свободу від панщини та інших феодальних повинностей отримали селяни Галичини — «хлібної комори» Австрії. 1 липня 1848 р. дія цього закону поширилася й на Буковину.

7 вересня 1848 р. віденський парламент звільнив селян від примусової купівлі горілки та інших алкогольних напоїв, правом на виробництво яких володіли поміщики. Унаслідокреформи селянин, як і поміщик, мав право на володіння землею. Щоправда, селяни страждали від мало- та безземелля так само, як і раніше.

РЕФОРМА (від латин, reformo — перетворюю, поліпшую) — політичне, економічне чи інше перетворення, що його здійснює влада заради зміцнення чинного ладу.

Історичний факт. На час звільнення селян 50 тис. польських та інших панів-дідичів володіли 43 % орних земель. Решта 57 % землі належала аж 2 млн 700 тис. селянам. Через це 2/3 селянських гос¬подарств мали в середньому менше 10 моргів землі кожне, а близько чверті — менше 2 моргів. Лише десята частина селянських господарств мала не менше 10 моргів землі, які тоді забезпечували прожитковий мінімум.

До того ж селянин ставав господарем свого наділу не безоплатно. Держава викуповувала в поміщиків селянські землі, а селяни за це мусили, починаючи з 1858 p., сплачувати їй борг протягом 40 років.

Історичний факт. У Галичині щорічні платежі селян перевищували річні прибутки поміщиків від орної землі. Англійський вчений У. Петті підрахував, що в XIX ст. ціна землі в Англії дорівнювала сумі 21 урожаю, зібраного з неї. Отже, галицьких селян протягом 40 років примусили переплатити за свою ж землю майже вдвічі.

Діаметрально протилежну політику проводив австрійський уряд щодо поміщиків. Аби максимально пом'якшити перехід до нових умов господарювання, уряд видавав їм компенсацію (відшкодування) за скасування панщини, тобто за втрату дармової робочої сили. Поміщики також звільнялися від опікунських обов'язків щодо селян на випадок стихійного лиха, епідемії тощо. Держава зберегла за ними сервітутні володіння — ліси, пасовища, луки та ін. За користування ними селяни повинні були сплачувати поміщикам значні кошти або ж відробляти за них.

КОМПЕНСАЦІЯ (від латин, compensatio — винагорода) — відшкодування, винагорода за що-небудь.

СЕРВІТУТ (від латин, servitus (se