Фашистський геноцид в Бердичеві

Фашистський геноцид в Бердичеві

Звірячий, зоологічний антисемітизм був однією з характерних рис шовіністичного гітлерівського режиму. В своїй програмній книзі «Мояборотьба» Гітлерписав: « Уся людська культура, всі досягнення мистецтва, науки і техніки створені майже без виключення арійцями. Цей факт приводить нас до висновку, що лишеарієць є тим, щоми розуміємо під словом «людина»…». Замість заповіді «Люби ближнього, як самого себе!» Гітлер висунув іншу: «Знищ того, хто не такий, як ти!». Чистота раси і охорона цієї чистоти стали основою з основ політики нацистів. Таким був «новий порядок», який фюрер обіцяв своєму народові.

На своєму канібальському прапорі нацисти написали «Повне винищення єврейського народу». Ворожість до євреїв, що називалась антисемітизмом, існувала в різних злодійських проявах і до Гітлера. Але нацисти перетворили антисемітизм в науку ненависті, початок якої – ворожість, а кінець – вбивство.

В гітлерівській Германії єврей був зручним об’єктом для ненависті тому, що він був беззахисним. Єврея представляли в якості носія комунізму, тобто ворогом германської нації. В той же час єврей був капіталістом – тобто ворогом трудового класу. Єврей був також зручним варіантом для відволікання думки загалу від інших проблем. Офіційні заяви нацистської партії малювали євреїв як ворогів світу і закликали до створення міжнародного союзу проти єврейства.

При підготовці війни проти СССР був розроблений комплекс заходів щодо винищення єврейського і слов’янського населення. Весною 1941 року було створено чотири айнзацгрупи (оперативні групи). В айнзацгрупу входило близько 400 гітлерівських катів, а також 75% з гестапо, інші зі служби безпеки та кримінальної поліції(крипо).

На окупованій території України було створено до п’яти десятків гетто. Деякі з них створювались на декілька тижнів або місяців для збору євреїв в одному місці перед відправленням на страту. Такої тактики дотримувались гітлерівці в більшій частині міст і районів Правобережної України. Протягом вересня – жовтня 1941 року єврейське населення було тут повністю винищено.

В західних областях України, в містах єврейського поселення, були створені гетто. Вони проіснували значно довше, до літа – осені 1942 року, а деякі до літа 1943 року, коли їх мешканці були винищені. Тут, як і в окупованих районах Білорусії та Прибалтики, проводилась політика постійного геноциду євреїв.

Сам процес масової страти єврейського населення являв собою жахливу картину. Світова історія ніколи не знала таких масштабів масових страт, такої безжалісності по відношенню до жертв, якими відмітили дії багатомільйонної германської армії і нацистських служб. Масові звірства: вбивства жінок і дітей, ґвалтування і насилля, найгірші прояви садизму – усе це показувало, який насправді «новий порядок», представляло смертельну загрозу для людства.

Вбивство стало звичайною справою. Після кожної кривавої бійні вбивці ситно їли, курили, спілкувались і знову були готові прикінчити наступну групу жертв, що стояли в черзі.

Німецько-фашистські загарбники вступили в кордони Житомирської області на початку липня 1941 року, а до кінця серпня область була повністю окупована. Гітлерівці встановили жорстокий та кривавий окупаційний режим. Радянські люди жили з постійним страхом бути розстріляними чи кинутими в табір. За даними Житомирської обласної комісії по розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників, ними розстріляно та замучено на території області більше 220 тисяч радянських громадян.

Гітлерівські служби, особливо єврейська секція гестапо, яку очолював Ейхман, ще до нападу на СССР ретельно знайомились з поселенням євреїв по республікам Радянського Союзу. Вони добре вивчили райони проживання євреїв на Україні; їм було відомо, що значна кількість єврейського населення республіки проживає в Житомирській області, її південних районах. Ці райони – Любарський, Чуднівський, Янушпольський, Ружинський, а також міста Житомир, Новоград-Волинський, Коростень, Коростишів стали об’єктом підвищеної уваги служби Ейхмана. Зрозуміло, що особливо гітлерівці відмічали Бердичів, який ще до революції називали «єврейською столицею».

Війна прийшла в Бердичів несподівано. 22 червня 1941 року після тривалої негоди був теплий сонячний день. Вранці на вулицях міста було багато людей. Повідомлення, що о 12 годині виступить по радіо народний комісар іноземних справ В.М.Молотов, всіх здивувало. Після полудня місто було вже іншим…

Трохи більше двох тижнів минуло в Бердичеві від початку війни до фашистської окупації. 22 червня бомбардування міста не було. На зорі наступних днів тремтіло віконне скло, ледь чулися віддалені вибухи – фашистські льотчики бомбили військовий аеродром поблизу хутора Романівка.

В перші дні війни йшла мобілізація в Червону Армію. Чимало молодих і немолодих людей приходили в воєнкомат без повістки, щоб скоріше за власним бажанням піти на фронт. Через Бердичів на захід йшли війська.

Ще в червні в Бердичеві був створений винищувальний батальйон чисельністю в 350 бійців для боротьби з ворожими диверсантами. Необхідний захід переріс в шпигуноманію. Іноді у супроводі міліціонера або спостережливих громадян підозрюваних відводили до міського відділу НКВД. У більшості випадків «шпигунами» виявлялись корінні бердичівляни або добре одягнені заїжджі. Після перевірки їх відпускали, а в цей час агентура ворога діяла безкарно.

В останні дні червня 1941 року