Вірменія. Іст. нарис

Короткий історичний нарис

Утворення вірменського народу і створення держави
Вірменський народ- один з найдавніших сучасних народів.

Він прийшов з такої глибини віків, коли не тільки не існували сучасні європейські народи, але і ледве зароджувалися народи античної старовини - римляни й елліни.
Назви країни Arminia і народу Armina уперше зустрічаються в клинописах перського царя Дарія I, який правив у 522-486 рр. до н.е. Згадані арміни, названі у Геродота "арменами", були, як вважає одна з гіпотез сучасної науки, індоєвропейським народом, який переселився на нову батьківщину з Європи через Малу Азію. Приблизно у XII ст. до н. е. індоєвропейські предки сучасних вірменів, разом з родинними їм фрако-фрігійськими племенами, переселилися з Фракії у Малу Азію і близько шестисот років жили тут поруч з хеттськими народами. Потім вони рушили на схід і затвердилися у західних і південно-західних областях Вірменського нагір'я.
Інша гіпотеза відносить виникнення правірменських племінних союзів на території Вірменського нагір'я до IV-III тисячоліть до нової ери, а прародиною індоєвропейських народів називає Малу Азію, Вірменське і західну частину Іранського Нагір'я. Пришельцями, за цією гіпотезою, були у VII ст. до н. е. фрако-фрігійські племена, які під тиском "народів моря", форсуючи Євфрат, заселили південно-західну частину Вірменського нагір'я ¦і жили тут поруч з правірменами й іншими племенами.
Армени, названі "аримами" в "Іліаді" Гомера, до часу виникнення цієї героїчної поеми (IX-VIII ст. до н. е.) заселяли навіть область, прикордонну з Килікійським Тавром.

Сама назва вірменів - гуди (hai), за припущеннями, пішла від назви народу - хайяси. Країна Хайяса і народ хайяси згадуються на глиняній хеттській таблиці, що відноситься до другого тисячоліття до нашої ери, вона була знайдена при розкопках столиці хеттської держави - Хаттушаш.
У другому тисячолітті до нашої ери ассирійці називали територію древньої Вірменії "країною Наїрі" (країною рік), 60 різноплеменних дрібних царств і сотні міст входили до складу цієї легендарної країни.
Асирійські клинописи першого тисячоліття до н. е. вже говорять про урартів, тому що на початку IX ст. до н.е., після об'єднання племен "країни Наїрі", утворилося могутнє царство Урарту зі столицею Тушпа (Ван).
Протягом IX-VI ст. до н. е. народами Урартського царства була створена своєрідна і порівняно висока древня цивілізація, що визначила культурне майбутнє древньої Вірменії. Про висоти цієї цивілізації свідчить не тільки існування писемності, запозиченої з вавілоно-асирійського клинопису, але і розвиток землеробства, скотарства і металургії, а також висока техніка будівництва фортець-міст. Одна з них, Єребуні, заснована у 782 році до н. е. одним з перших урартских царів Аргишті, знаходиться на території сучасного Єревана, ім'я якого походить від цієї древньої назви. Інша - Тейше-баїні, також знаходиться на території Єревана (горб Кармір-Блур), була заснована Русом II (685-645) - останнім царем Урарту. Агонія Урартського царства, викликана війнами з Ассирією у 590-580 рр. до н. е., призвела до того, що Урарту назавжди покидає арену історії.
Після Урарту естафету прийняло древнє Вірменське царство. Єруанд, Тігран Єрвандуні - імена перших вірменських царів, це вже були представники індоєвропейських арменів. Останні змішалися з аборигенами-хайями й урартами і з часом утворили народ древньої Вірменії. Відомо також, що при перших Ахеменідах, перських царях Кіре (550-529 рр.) і Камбізе (529-522 рр.), вірмени, об'єднані владою царя, були в союзних і васальних відносинах з могутньою перською державою.

Панування древніх персів у Вірменії тривало більш двох століть (550-330 рр. до н. е.)

Про життя древньої Вірменії в епоху Ахеменідів є деякі відомості у Ксенофонта (V ст. до. н. е.), який у своєму "Анабасисі" описав як очевидець відступ десяти тисяч греків через Вірменію до Чорного моря у 401-400 роках до н. е. Головними заняттями вірменів, як випливає з його свідчення, були землеробство, скотарство і садівництво. Греки, які відступали через Вірменію, знаходили у вірменських селах значні запаси сільськогосподарських продуктів: пшеницю і ячмінь, стручкові плоди, родзинки, ароматні вина, свиняче сало і різні масла - кунжутне, мигдалеве і фісташкове. Згадується також ячмінний напій, схожий на пиво, який смоктали з глека через тростинку. З домашніх тварин в "Анабасисі" згадуються кози, вівці, бики, корови, свині, кури і коні
Завоювання Персії Олександром Македонським у 330 році до н. е. і утворення на Сході елліністичної монархії Сельовкидів визначило нову епоху в політичному і господарському розвитку древньої Вірменії. На початку цієї епохи територію, населену вірменами, становили три окремі області: Велика Вірменія, центром якої стала Араратська рівнина, Софена - що лежала між Євфратом і верхньою течією Тигра, і Мала Вірменія- між Євфратом і верхньою течією Лікосу. Жодна з цих областей не була завойована ні за Олександра Македонського, ні за його наступників. Після виникнення Сельовкидського царства ці три області також зберегли внутрішню самостійність і керувалися місцевими династами, яких древні джерела часто називають "царями" (базилевсами). Династи Вірменії платили Сельовкидам данину, а у військовий час постачали