Реформи братів Гракхів

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«РЕФОРМИ БРАТІВ ГРАКХІВ»»

Вступ

З II ст. до н.е. після перемоги над Карфагеном і Македонією Римська держава панує на всьому просторі землі, що омивається Середземним морем. Завойовані країни стали невичерпним джерелом рабів. Сотні тисяч їх були продані за безцінь у землеробські маєтки нової римської знаті – стану нобілів. Належали до цього стану тільки ті, чиє майно оцінювалося не менше ніж в один мільйон сестерцій.

Зростання числа великих маєтків (латифундій) супроводжувався прямо протилежним процесом руйнування римського селянства. Воно не витримувало конкуренції дешевої рабської праці. Не маючи доступу до нових земельних фондів, воно задихалося від малоземелля, породженого дробленням ділянок між спадкоємцями, а ще більше грабіж і захопленням їхніх земель багатими. Воно знаходилося в тисках кабальних позик.

Неминучим результатом цього процесу було крайнє загострення боротьби між дрібним і великим землеволодінням, що ніколи не припинялося. Кульмінацією боротьби стали реформи братів Гракхів.

Вступивши на посаду 10 грудня 134 р., він відразу ж вніс свій аграрний законопроект. У цей час навколо Тиберія вже утворилася невелика група прихильників з рядів нобілітета. До них належав, наприклад, його тесть Апій Клавдій. У редагуванні законопроекту Тиберію допомагали кращі юристи того часу – Публій Муцій Сцевола і Публій Ліціній Вроді.

В агітації за свій законопроект Тиберій виходив з основної тези сципіоновської групи про відродження римської військової могутності.

«Ціль Гракха, говорить Аппіан, – полягала не в тім, щоб створити благополуччя бідних, а в тім, щоб в особі їхній одержати для держави боєздатну силу».

І зміст мови, що він вимовляє перед голосуванням, по суті, не виходить за рамки цієї консервативної тези. Але масовий народний рух, що почався в зв'язку з аграрним законом, захопило Тиберія і змусило його піти набагато далі. Справжнім пафосом демократа і захисника знедолених звучить уривок однієї з його мов, що приводиться Плутархом:

«І дикі звірі в Італії мають лігвища і нори, куди вони можуть ховатися, а люди, що борються і вмирають за Італію, не володіють у ній нічим, крім повітря і світла, і, позбавлені даху, як кочівники, бродять усюди з дружинами і дітьми. Полководці обманюють солдатів, коли на полях боїв призивають їх захищати від ворогів гробниці і храми. Адже в безлічі римлян немає ні отчого вівтаря, ні гробниць предків, а вони борються і вмирають за чужу розкіш, чуже багатство. Їх називають владиками світу, а вони не мають і клаптика землі».

Законопроект Тиберія не дійшов до нас текстуально. Але зміст його загалом може бути установлено. Перший пункт представляв розвиток старого закону Ліцінія і Секстія. Кожному власнику державної землі дозволялося одержати у власність 500 югерів. Якщо в нього були сини, то на кожного покладалося по 250 югерів, однак з тим обмеженням, що одна родина не могла мати більш 1 тис. югерів (250 га) державної землі.

Другий пункт говорив, що надлишки державної землі повинні бути повернуті в скарбницю і з них нарізані невеликі ділянки, які надаються бідним громадянам у спадкоємну оренду. За словами Апіана, ці ділянки заборонялися продавати. Останній момент дуже істотний, тому що шляхом такої заборони Тиберій сподівався зупинити нову пролетаризацію селянства.

Нарешті, третій пункт законопроекту передбачав утворення повноважної комісії з трьох осіб, яким поручалось проведення аграрної реформи. Комісія повинна була обиратися народними зборами на 1 рік із правом наступного переобрання її членів.

Через відсутність у нас тексту закону і поганого стану традиції про гракхівський рух ряд істотних деталей не може бути з'ясований. Таке, наприклад, питання про первісний, більш м'якої стосовно посесорам, редакції законопроекту, і пізнішої – більш суворої.Точно так само не можна встановити, чи весь підпадав під чинність закону чи деяких його категорій підлягали вилученню. Не ясне і важливе питання про тих, хто повинний був користуватися правом одержання наділів з державної землі: тільки римські громадяни, чи також і деякі категорії італіків?

Аграрний законопроект торкався насамперед інтересів великих просесорів державної землі. Але його радикальний характер повинний був злякати навіть ті кола нобілітету, що хоч і були прихильниками аграрної реформи, але реформи помірної (сципіоновська група). Тому величезна більшість сенату виступила проти рогації Тиберія.

Народ захоплено зустрів цей проект. Але він викликав шквал обурення серед землевласників. Вони вирішили не допустити прийняття закону, що грозив їх багатству і впливу. Оптимати стали поширювати наклепницькі слухи про те, що Тиберій переділом земель хоче викликати міжусобицю в країні і захопити владу у свої руки. Однак авторитет Тиберія був занадто великий: народ цілком довіряв своєму трибуну. Розповсюджувані ворогами наклепницькі слухи нічого не могли змінити.

Народними трибунами називали представників простого народу, що обираються по римських округах (трибам) на один рік. Трибуни мали право «вето», тобто могли забороняти будь-яку постанову влади, якщо вважали, що вона ворожа народу. Трибуни мали право недоторканності: їх не можна було заарештувати і жодна посадова особа не мала права їх змістити. Вороги Тиберія не дрімали. Вони знайшли інший спосіб боротьби з ненависним їм законом. Оптимати умовили