Елліністичний Єгипет

Зміст

Вступ

1. Економічний розвиток елліністичного Єгипту

1.1 Розвиток сільського господарства

1.2 Ремесло та торгівля

2. Соціальна структура єгипетського суспільства часів еллінізму

2.1 Заможні верстви, жерці

2.2 Царські землероби та раби

3. Політичний і культурний розвиток елліністичного Єгипту

3.1 Адміністративне управління та зовнішня політика

3.2 Культура елліністичного Єгипту

Висновки

Список використаної літератури

Є епохи у всесвітній історії, які особливо насичені соціальними і політичними змінами і виявляються особливо плодотворними в плані подальшого розвитку. До числа таких епох древності повинен бути віднесений період еллінізму. Сам термін "еллінізм" було введено в науковий обіг в 30-х рр. ХІХ ст. німецьким істориком Йоганом Густавом Дройзеном. Він перший зайнявся серйозним вивченням післякласичної історії греків і словом "еллінізм" позначав процес всесвітньо-історичного значення – "розповсюдження грецького панування і освіченості серед відживших культурних народів". Іншими словами, еллінізм, по Дройзену, може бути визначений як час проникнення грецької зброї та грецької культури на Схід – до того моменту, коли Рим, насунувшись на греко-македонський світ з заходу, положив кінець незалежному існуванню цього елліністичного світу.

В хронологічному відношенні еллінізм – це період з середини IV і до останньої треті І ст. до н.е.

В новий час історія еллінізму досить скоро стала предметом самого інтенсивного дослідження. Окрім природного інтересу до такого важливого періоду древньої історії, увагу до історії еллінізму в більшій мірі відіграло надходження нових матеріалів, зокрема археологічних, які з’явилися в кінці ХІХ початку ХХ століть. Наявність нових епіграфічних та папірологічних документів дало змогу не тільки з більшою повнотою відтворити складну та заплутану політичну історію еллінізму, але і плодотворно дослідити різні аспекти елліністичної цивілізації – соціально-економічні відношення, життя міських та сільських общин, політичні структури, тенденції і досягнення культурного розвитку.

Інтерес до політичної історії і політичних форм еллінізму надовго став визначальним для німецької історіографії. Після Дройзена на рубежі ХІХ-ХХ ст. політичну історію еллінізму інтенсивно розробляли Белох К.Ю., Керст Ю., після першої світової війни – Вількен У., Берве Г., Бенгтсон Г., а після другої - окрім названих Берве та Бенгтсона ще й Шахермейр. Свій внесок в розробку політичної історії еллінізму зробили на Заході і представники інших національних шкіл. Англійські вчені займались історією Александра (Тарн В.В.) та окремих елліністичних монархій – Птолемеїв (Магаффі Дж.), Селевкідів (Бевен Е.), Антигонідів (Тарн В.В., Волбенк Ф.), Лагидів і Селевкидів (Буше-Леклерк А.). Англійцю Кері М. та французу Вілю Ед. належать огляди елліністичної історії в епоху діадохів та епігонів.

Разом з вивченням "зовнішньої", політичної історії еллінізму, з розширенням джерельної бази та поглибленням історико-соціологічних досліджень почалася розробка інших аспектів цього періоду – соціально-економічного розвитку, культури, цивілізації в цілому. Тут як раз багато було зроблено англо-американськими та французькими вченими, які в дусі своїх національних шкіл, більш схильні до вивчення соціально-економічних відношень та проблем цивілізації. В розробку соціально-економічної історії еллінізму значний вклад вніс Ростовцев М.І., який представляв (після від’їзду з Росії в 1918 р.) англо-американську історіографію. Його праці про велике землеволодіння і зовнішню торгівлю птолемеївського Єгипту і в особливості капітальна трьохтомна "Соціально-економічна історія елліністичного світу" не знають собі рівних на Заході.

Що ж стосується загальної оцінки еллінізму з позицій політичних, соціально-економічних та культурних досягнень, тобто як цивілізації в цілому, то тут симптоматичною була книга Тарна В.В. "Елліністична цивілізація". Підсумовуючи досягнення західної історіографії, Тарн скептично відноситься до можливостей точного визначення сутності еллінізму. "Що означає "еллінізм" ?" – питає Тарн. І продовжує: "Для одних он означает новую культуру, состоящую из греческих и восточных элементов; для других – распространение греческой культуры на страны Востока; для третьих – продолжение развития чистой линии все той же более древней греческой цивилизации; для иных – это та же греческая цивилизация, но видоизмененная под влиянием новых условий. Все эти теории содержат долю истины, но ни одна из них не является полной истиной; и все они оказываются непригодными, как только исследователь переходит к деталям; так, например, эллинистическая математика была чисто греческой, а наука, наиболее к ней близкая, - астрономия – греко-вавилонской. Для того чтобы получить правильную картину, мы должны рассмотреть совокупность всех явлений, а термин "эллинизм" есть только "условная этикетка" для цивилизации трех веков, в течение которых греческая культура распространялась далеко за пределы своей родины; никакое общее определение не может полностью охватить этот процесс".

В російській дореволюційній історіографії тема еллінізму стала предметом спеціального вивчення відносно рано – з 60-х років ХІХ ст., при чому звернення до цієї теми диктувалося перш за все інтересом до проблем