Центральна рада: досягнення та прорахунки

Ко­н­т­ро­ль­на ро­бо­та з іс­то­рії Укра­ї­ни на те­му: “Ді­я­ль­ність Центра­ль­ної Ра­ди: досягнен­ня й про­ра­ху­н­ки”

План:

1. Вступ

2. Роз­діл І: До­ся­г­нен­ня Центра­ль­ної Ра­ди Укра­ї­ни

3. Роз­діл ІІ: Про­ра­ху­н­ки Центра­ль­ної Ра­ди Укра­ї­ни

4. Розділ ІІІ: Аналіз Конституції Центральної Ради України

5. За­клю­ч­на ча­с­ти­на: Висновки

6. Спи­сок ви­ко­ри­с­та­ної лі­те­ра­ту­ри

Вступ.

В історії України ХХ сторіччя період визвольних змагань, відновлення української державності після її повної втрати наприкінці XVIII сторіччя є предметом особливої уваги. Українська Народна республіка була першою українською державою ХХ сторіччя. А творилася вона силами Української Центральної Ради, історія якої, нажаль, не існувала в радянській історичній науці — як результат маємо надзвичайно низьку наукову розробку теми. Лише її безпосередніми діячами здійснювалось вивчення і осмислення історії Центральної Ради, але це, по понятих причинах, робилося досить суб’єктивно. І тому питання про діяльність УЦР, вивчене об’єктивно і з тверезим поглядом із сьогодення, має надзвичайну важливість для розуміння процесів тогочасного державотворення, що, до речі, дуже схожі на сучасності.

Метод історизму вимагає від дослідника чіткого розуміння досліджуваних питань. Отже, по-перше, треба розглянути ті події, що передували виникненню Центральної Ради і супроводжували її існування.

27 лютого 1917 року в Росії почалася революція, що нанесла могутній руйнуючий удар по царській владі. Ще 26 лютого голова Державної думи Я. Родзенко отримав підписаний Миколою ІІ указ про призупинення діяльності Державної думи до початку квітня. Але Думська Рада старійшин того ж дня обрала Тимчасовий комітет, якому вручила “диктаторську владу” над країною. Вже 1 березня ці новини дійшли до народних мас Києва. Але ще раніше, 28 лютого, про це дізнався Голова комітету Південно-західного фронту Всеросійського союзу міст, кадет і член ТУП одночасно, який негайно зібрав свій комітет, до складу якого входило багато ТУП’івців. Нарада мобілізувала діяльність ТУП. 3 березня в клубі “Родина” відбулися збори ТУП, на яких і виникла ідея створення Центральної Ради. Два дні тривали дебати про склад Центральної Ради, в яких перемогла концепція Д. Антоновича про партійний її принцип. Закінчилася організація Центральної Ради 7 березня, коли було обрано президію Центральної Ради. Головою її став М. С. Грушевський, заступниками — Д. Дорошенко і Ф. Крижановський. Ось так, в березні 1917 року сформувалася на Україні нова могутня політична сила, що взяла на себе питання про керування Українськими землями. Розглянемо ж, аналізуючи діяльність Центральної Ради, хто був правий: діячі Центральної Ради, вважаючи її єдиною силою, достатньо могутньою для формування національної автономії або, навіть, незалежності, чи радянські історики, що вважали її проявом націоналізму та контрреволюції.

Роз­діл І.

До­ся­г­нен­ня Центра­ль­ної Ра­ди Укра­ї­ни.

Початок консолідації національних сил та визначення прагнень Центральної Ради.З самого початку, як підмітив Д. Дорошенко, революція йшла “без хребетного стержню”[1] . З ним погоджується О. Лотоцький, який вважав, що з перших днів березня ”українство <…> йшло не власним шляхом національним, а в фарватері російської революції”[2] . З приїздом до Києва М. С. Грушевського, ситуація змінюється. Вже перший з’їзд, в якому він брав участь, визначив, що “тільки демократично-федеративна республіка у складі Росії з національно-територіальною автономією України <…> забезпечить права українського народу”[3] . Боротьба за національно-територіальну автономію України у складі Росії стала провідною лінією в діяльності Центральної Ради в 1917 році. І хоча тоді М. С. Грушевський зазначав: “Однієї автономії не вистачить, якщо Росія, з котрою вона < Україна > буде зв’язана, зостанеться державою централізованою. Росія повинна стати федеративною державою”³ , він навіть не здогадувався, що Центральна Рада зуміє досягти незалежності України.

І Універсал і досягнення автономії України. 19 травня 1917 року відбувся візит О. Керенського до Центральної Ради, що у виступі своєму ще раз перекинув питання про автономію України на Всеросійські Установчі збори. Тоді М. С. Грушевський, підсумовуючи зустріч, попередив міністра, що Центральна Рада не бере на себе відповідальність за можливі наслідки, якщо цього не станеться. О. Керенський не звернув тоді увагу на цей тиск, і даремно. Вже 10 червня, коли текст Універсалу було затверджено, В. Винниченко оголосив його делегатам Всеукраїнських військових зборів. Питання, що тривало довгі місяці, було вирішено за декілька днів. Розглянемо ж, які питання оговорював І Універсал Української Центральної Ради. По-перше (і це, безсумнівно, найголовніше), він проголошував автономію України у складі Росії. І тут треба звернути увагу ось на який факт. Хоча тенденція щодо повної незалежності України вже існувала в ті часи, однак в тій політичній ситуації, що існувала в світі, слабка та “незалежна” українська держава була б миттю поділена між державами-переможцями І Світової війни. Тому ставка саме на автономію була зроблена вірно. По-друге, згідно з І Універсалом, створювалася