Україна на початку XX ст.

Реферат на тему

Україна на початку XX ст

ПЛАН

1. Соціально-економічний розвиток українських земель.

2. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ на початку XXстоліття.

3. Революція 1905—1907 років

4. Столипінська аграрна реформа в Україні.

5. Україна в Першій світовій війні

1. Соціально-економічний розвиток українських земель

Промисловість українських земель у складі Російської імперії на початку XXст.

У кінці XIXст. почалася світова економічна криза. В Україні ознаки кризи проявилися в кінці 90-х рр., а найбільш виразних форм вона набула в 1900 - 1903 рр. Криза охопила найрозвинутіші галузі промисловості України, особливо металургійну і кам'яновугільну. Швидко знижувалися ціни на залізо, чавун, вугілля. Багато металургійних і гірничорудних підприємств припинило роботу. Криза охопила частково і легку промисловість, у тому числі й цукрову.

Криза 1900 - 1903 рр. в українських губерніях, порівняно з російською і загальносвітовою, була глибшою і тривалішою. Це пояснюється тим, що важка промисловість тут дуже залежала від залізничного будівництва, яке у цей час скоротилося, а цукроваріння відносилося до одного з «китів», на якому трималася економіка України.

Деяке пожвавлення у промисловості почалося під час російсько-японської війни 1904 - 1905 рр. Але воно не переросло у піднесення, бо підвищення виробництва відбувалося лише в тих галузях промисловості, які безпосередньо задовольняли воєнні потреби. Господарство перебувало в стані депресії (застою). Збідніння значної частини населення звузило внутрішній ринок. Важкий економічний стан не міг заохотити іноземних капіталістів до інвестицій. Усе це загострило депресію. її поглибив і неврожай 1905 р., що негативно вплинуло на купівельну спроможність селянства.

Світова криза супроводжувалася поглинанням слабших підприємств сильнішими, зменшенням чисельності дрібних фабрик і заводів та збільшенням великих. Це явище було характерним для усіх країн і одержало назву «концентрація виробництва». В Україні концентрація виробництва досягла великих, навіть у порівнянні з західноєвропейськими країнами, розмірів. У 1901 р. тут було тільки 17 підприємств з числом робітників на кожному з них більше тисячі, а в 1913 р. їх уже налічувалося 42.

Великі підприємства, як правило, не належали одній особі. Це були акціонерні товариства. У таких об'єднаннях капітал поділявся на паї (акції), і власники паїв (акціонери) відповідали за справи акціонерного товариства та отримували частку прибутку у відповідності до свого паю. У 1905 р. в Україні не було вже жодного великого металургійного заводу, який би не входив в акціонерну компанію. Акціонерні товариства прискорювали процес концентрації виробництва і підготували появу монополій (у перекладі - «один продаю»).

Монополії почали створюватися наприкінці XIX - на початку XX ст. великими промисловцями і банкірами з метою подолання господарських криз перевиробництва, що в умовах вільної конкуренції періодично повторювалися. Це були об'єднання підприємств певної галузі чи місцевості, які регулювали об'єм виробництва, розподіляли ринки збуту продукції, встановлювали ціни, закривали неприбуткові фабрики і заводи.

Найпоширенішою формою монополій у початковий період їх існування стали синдикати — угоди самостійних у виробничому відношенні власників підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний ними об'єднаний орган по збуту.

В Україні одним з перших ще в кінці XIXст. виник цукровий синдикат. У 1902 р. засновано найбільший у металургії синдикат «Продамет». Мета його - торгівля виробами заводів цього об'єднання. На початок 1908 р. «Продамет» зосередив у своїх руках дві третини всього виробництва заліза і сталі Південної України. В 1903 р. було засновано «Прода РУД» (для продажу руди). Тоді ж виник «Продвагон» і т. д. Дуже велику роль у розвитку монополістичного капіталу в промисловості України відіграв вугільний синдикат Донбасу «Продвугілля», на який припадало близько 75% усього видобутку вугілля в Донбасі. Таким чином, металургійна, кам'яновугільна, цукрова й інші галузі промисловості на початку XXст. вже були синдиковані.

Поява монополій неоднозначно впливала на виробництво й соціальну ситуацію в суспільстві. З одного боку, монополії, якщо й не усували циклічні промислові кризи, то все ж значно пом'якшували їх руйнівну дію. З іншого, їх власники, контролюючи значну частину виробництва в тій чи іншій галузі, з метою підвищення цін на свою продукцію часто штучно підтримували в країні голод на фабрично-заводські вироби, вугілля тощо.

Кризу 1900 — 1903 рр. і пізнішу депресію, яка тривала до кінця 1909 р., змінило промислове піднесення. Різко зріс попит на промислові вироби. Це дало поштовх розвитку гірничорудної і металургійної промисловості України. У порівнянні з 1900 р. виробництво чавуну у 1913 р. збільшилося удвічі, а видобуток вугілля у 2,3 рази. Швидко розвивалася харчова промисловість, у т. ч. виробництво цукру, борошна, спирту.

Але істотних змін в структурі промислового виробництва в умовах передвоєнного економічного піднесення не відбулося. Україна зберегла всі риси аграрно-сировинного придатку центральних губерній Російської імперії, якою вона була в XIXст. Майже половина загального об'єму її промислової продукції 1913 р. вироблялася в гірничій, гірничозаводській, метал