Історія розвитку арабських країн

Содержание

Арабські країни: основні тенденції розвитку

Суспільно-політичні орієнтири

Економічні перетворення

Міжарабські відносини

Близькосхідний конфлікт. Виникнення близькосхідної кризи. Палестинська війна (1948-1949)

Англо-франко-ізраїльська агресія проти Єгипту (1956)

Створення Організації визволення Палестини

Арабо-ізраїльські війни 1967, 1973, 1982 pp.

Палестинська проблема на сучасному етапі

Єгипет. Боротьба за національну незалежність. Революція 1952 р.

Правління Г.А. Насера (1954-1970)

Правління А. Салата (1970-1981)

Правління X. Мубарака (з 1981 р.)

Арабські країни: основні тенденції розвитку

У даний період у світі нараховується 19 арабських країн, які поділяються на 3 групи: африканську (Алжир, Марокко, Мавританія, Туніс, Лівія, Судан), східносередземноморську (Єгипет, Сирія,Ліван, Йорданія, Ірак, Палестинська автономія), аравійську (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Бахрейн, Катар, Оман, Ємен). Існує ще ряд країн, де проживає значна кількість арабського населення, іноді деякі з цих країн також відносять до арабських.

Суспільно-політичні орієнтири

Після Другої світової війни в арабському світі завершився процес завоювання незалежності колоніями і підмандатними територіями. В ряді країн були скинуті реакційні режими, які проводили антинаціональну політику і допускали західне втручання у свої внутрішні справи на основі укладених нерівноправних договорів, особливих прав. При визначенні подальших шляхів розвитку провідні політичні сили керувались теоріями арабського націоналізму і арабського соціалізму. Національні ідеї були сильним засобом консолідації мас у боротьбі проти колоніалізму в усіх його формах на основі власних цінностей за створення сильних незалежних держав. Арабський соціалізм базувався на ідеях про загальну рівність, соціальну справедливість, провідну роль держави в економіці, пристосованих до конкретних умов кожної країни. У 1947 р. Мішель Афляк і Салях Битар створили Партію арабського соціалістичного відродження - ПАСВ (арабською БААС). В основу баасистської ідеології була покладена тріада: єдність - свобода - соціалізм. Лозунгом ПАСВ став вислів "Арабська нація єдина, її місія безсмертна". Свою мету партія вбачала в подоланні розробленості арабів у національних державах і створенні єдиної арабської макродержави. Пізніше ПАСВ стала правлячою в Сирії та Іраку. Ідея арабської єдності трансформувалась і почала трактуватись як тісне співробітництво між окремими країнами.

У 60-70-х роках побудову арабського соціалізму як головну мету проголошували Єгипет, Сирія, Ірак, Алжир, Туніс. З часом під впливом і внутрішніх факторів, і міжнародних змін правляча еліта поступово знімала соціалістичні лозунги і переорієнтовувалась на національний капіталізм. Особливим шляхом соціалістичної джамахирії продовжує розвиватись Лівія. Певну роль в арабських країнах відіграє також ісламській фундаменталізм, який передбачає побудову держави і суспільства за канонами мусульманської релігії і має яскраво виражений антизахідний характер. Саме на цій основі формувались монархії Аравійського півострова.

Економічні перетворення

Арабські країни значно різняться між собою за територією, кількістю населення, економічним потенціалом, політичним устроєм. Та незалежно від цього в них проявляються спільні тенденції розвитку і розв'язуються подібні економічні завдання. В арабському регіоні в цілому несприятливі умови для сільськогосподарського виробництва, гостро не вистачає оброблюваних площ і води. В деяких країнах можливе лише оазисне землеробство. В ОАЕ оброблялося 12% території, в Катарі - 10%, в Бахрейні - 4,2%, в Омані - 0,1%. Земля, як правило, належала поміщикам, родовій знаті, в ряді країн - колонізаторам, європейським переселенцям. Панували відсталі докапіталістичні виробничі відносини. Існувала соціальна напруженість. Одним із наслідків цієї ситуації стала продовольча проблема.

В арабських країнах були проведені аграрні реформи. Обмежувалась або повністю ліквідувалась феодальна земельна власність і іноземне землеволодіння. Почали створюватись кооперативи і державні господарства. Зберігалась дрібна селянська власність. Селяни на пільгових умовах отримували землю. В результаті аграрних реформ створювався капіталістичний сектор у сільському господарстві, започатковувались ринкові перетворення, підвищувалась товарність, покращувались умови життя сільського населення. Для модернізації сільського господарства були потрібні значні капіталовкладення. Тому найбільших успіхів у цій сфері досягли нафтовидобувні монархії Аравійського півострова, а найменших - Мавританія, Судан, Ємен. На закупку продовольства в 1995-2000 pp. арабські країни планували виділити 35,5 млрд. дол.

Ще одним важливим напрямком економічних перетворень було реформування промисловості. Рівень промислового розвитку на момент здобуття незалежності був різним. В Єгипті, Тунісі, Іраку, Сирії існували підприємства легкої і харчової галузей, в Марокко, Алжирі, Іраку - об'єкти нафтовидобування і гірничорудної промисловості, що належали, як правило, іноземним власникам. У Мавританії, Лівії, Судані, країнах Аравійського півострова промислових підприємств практично не було. Провідну роль у здійсненні індустріалізації відіграла держава. Проводилась націоналізація іноземних і великих місцевих промислових, фінансових, торгових компаній. Стимулювалось дрібне і середнє приватне підприємни

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать