Український Рух Опору. Його основні течії

Кінець 1941 і початок 1942 рр. стали часом, коли з 'явилися досить помітні ознаки майбутніх змін у ході Другої світової війни. У грудні 1941 р. непереможні до того німецькі війська потерпіли відчутну поразку в битві під Москвою, яка разом з невдачами верхмату під Ростовом і Тихвіном поклала край надіям А. Гітлера на блискавичний розгром СРСР. Зимовий наступ Червоної армії у січні-лютому 1942 р. на західному та південно-західному напрямках значно погіршив стратегічне становище німецьких збройних сил. Лише залізна воля і непохитність духу фюрера зупинили катастрофу на Східному фронті.

Водночас напад Японії 7 грудня 1941 р. на США і наступне оголошення цій державі війни з боку Німеччини дали поштовх офіційному оформленню широкої антифашистської коаліції. Усі країни, що на цей час перебували у стані війни з фашистським блоком (а їх було 26), 1 січня 1942 р. проголосили себе у Вашінгтоні Об'єднаними Націями і зобов'язалися вести спільну боротьбу з агресорами.

До цього слід додати, що наприкінці 1941 р. під час зустрічі керівники США і Великої Британії, відомій як конференція "Аркадія", були погоджені основні методи дій на 1942 р., які мали послабити військову і економічну могутність нацистської Німеччини. У них невипадково важливе місце відводилось "підтриманню повстанського духу в окупованих країнах і організації підривних рухів".¹⁶⁴ А це засвідчило, що лідери країн антигітлерівської коаліції надавали важливого значення активним формам боротьби з нацистським окупаційним режимом.

Такий розвиток подій неминуче мав вплинути й на організоване українство, керівні проводи якого перебували ще на платформі політичного співробітництва або ж у сфері спільних інтересів з Німеччиною. Вони мали б виробити таку політичну лінію, яка б відповідала позиції всього українського народу, його відношенню до окупаційного режиму. І з цим не можна було не рахуватися.

Але усвідомлення нових реалій наступало дуже повільно. Не зрозумівши тих змін, що сталися в характері Другої світової війни після нападу Німеччини на СРСР і оголошення Третім Рейхом війни США, ігноруючи відому заяву британського прем'єр-міністра від 22 червня 1941 р. про те, що нацизм перевершує всі форми людської розбещеності й акумулює гірші риси комунізму, українські політичні діячі антикомуністичного спрямування відверто чи потаємно продовжували покладати надію на гітлерівську Німеччину. І це замість того, щоб, за словами У. Черчілля, "знищити Гітлера і всі сліди нацистського режиму".¹⁶⁵

Втім, вищезазначені зміни у політиці та стратегії обох воюючих коаліцій, перебіг бойових дій на фронтах позначились на ставленні нацистів до політичних проводів українства, які від початку німецько-радянської війни стояли на ґрунті співпраці з німецькою владою. Остання вирішила нанести черговий, так би мовити, стримуючий удар по самостійницьким устремлінням своїх спільників. Як згадує мельниківець М. Михалевич, котрий у той час працював у київській міській управі, дошкульну поразку верхмата під Москвою невдовзі "відчув націоналістичний Київ". "Загарбник, - пише він, - почав МСТИТИ..." І найбільші втрати понесла мельниківська ОУН, члени якої легально працювали на ділянках "самоуправного адміністративного і громадського життя". 12 грудня 1941 р. німці заарештували редакцію київської газети "Українське слово".¹⁶⁶ Були взяті під варту й інші активні мельниківці. Змушений був перейти на нелегальне становище керівник мельниківської ОУН у рейхскомісаріаті України О. Ольжич. Військовий референт ПУН генерал М. Капустянський від'їхав до Франції.

Як зазначає у своїх спогадах відомий член ОУН(М) Я. Шумелда, заскочені каральними акціями нацистів чільні діячі мельниківського руху, котрі в цей період перебували в Києві, на конспіративній нараді розробили низку заходів, щоб уберегти свою організацію від остаточного розгрому. Серед інших ставилося завдання творити "глибоко законспіровану підпільну організаційну мережу" і "готуватися до довгої затяжної та упертої боротьби з німецьким окупантом".¹⁶⁷ Однак, на наш погляд і в світлі відомих фактів, серед членів ПУН А. Мельника у той час не було одностайної думки про доцільність та необхідність збройного спротиву нацистам, там вважали, що ресурс мирного полагодження німецько-українських стосунків ще не вичерпано.

Визнання факту існування української опозиції змусило німців звернути пильну увагу й на український елемент на теренах рейху. Одним з кроків у цьому напрямку стало обмеження кількості членства в українських емігрантських організаціях, зокрема, в УНО, яке було тісно пов'язане з ОУН. У лютому 1942 р. відповідні німецькі чинники зробили роз'яснення, що всі українці, котрі прибули до Німеччини після 1 вересня 1939 р., вважаються лише сезонними робітниками і підлягають опіці не з боку українських організацій, а лише по лінії відповідних німецьких установ. Водночас посилився контроль за діяльністю українських осередків і з боку гестапо.

Профілактично-поліційні заходи нацистів не викликали з боку організованого українства якоїсь протидії. Прагненням будь за що шукати компромісів з окупаційною владою був просякнутий лист "Слово Андрія Мельника, вождя українських націоналістів з нагоди Нового Року" (кінець грудня 1941 р.) У ньому, зокрема, говорилось: "Під ударами німецької збройної сили та під натиском поневоле