Суспільно-політичний та національний рух буковинських українців XIX початку XX ст.

КУЛЬТУРА. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ БУКОВИНСЬКИХ УКРАЇНЦІВ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ.

(РЕФЕРАТ)

План

1. Вступ

2. Розділ І Суспільно-політичний та національний рух буковинських українців ХІХ – ХХ ст.

3. Розділ ІІ. Культура.

4. Висновок

5. Список використаних джерел та літератури

Вступ

Організований український рух на Буковині розпочався пізніше і розгортався спочатку повільніше, ніж у Східній Галичині чи на Наддніпрянщині. Суспільні прагнення українців вперше проявилися в революційні 1848-1849 рр. У цей час одне з чільних місць серед політичних проблем зайняло питання про адміністративний статус Буковини в рамках Австрійської імперії. У червні 1848 р. виник Буковинський комітет. Протягом 50-х років XIX ст. проявів українського руху в краї майже не спостерігалося. У Чернівцях відбулися установчі збо­ри першого українсько­го культурно-освітнього товариства «Руська Бесіда». Започатковано видання першої української газети в краї — «Буковинська Зоря», почала виходити перша українська політична газета «Буковина». У 90-х роках XIX ст. суспільно-політична боротьба не тільки не вщухла, а навпаки, навіть загострилася з новою силою. Новим явищем в суспільному житті краю кінця ХГХ ст. стало розширення громадсько-політичної, культурницької роботи серед селян на місцях. Бурхливий розвиток молодіжних спортивно-пожежних товариств - «Січей».

У перші роки прилучення Буковини до Австрії, в умовах просвітницького абсолютизму Марії-Терезії та Йосифа II, робляться спроби покращити стан освіти в краї. На Буковину поширено закон про обов’язкове навчан­ня, починають відкриватися нові школи.

Школу відділено від церкви і підпорядковано крайовій шкільній раді та міністерству культів і освіти. Вводиться обов’язкове 7-річне навчання дітей Визначним явищем в науково-освітньому житті Буковини стало відкриття Чернівецького університету у 1875 р. Засновником нової української літератури в краї став Ю. Федькович. Він першим почав писати розмовною українською мовою. Найвідомішою письменницею Буковини на рубежі ХІХ-ХХ ст. стала Ольга Кобилянська. Широко розгорнули діяльність мистецькі товариства Буковини. Розвиток образотворчого мистецтва на Буковині пов’язаний з іменами Ю. Пігуляка та М. Івасюка.

Розділ І. Суспільно-політичний та національний рух буковинських українців ХІХ – ХХ ст .

Організований український рух на Буковині розпочався пізніше і розгортався спочатку повільніше, ніж у Східній Галичині чи на Наддніпрянщині. У часи приєднання краю до Австрії та в наступні десятиліття українці не мали достатньої кількості свідомих і активних лідерів, які б змогли очолити боротьбу за національні інтереси. Основна маса українців — селяни, була неорганізованою і здебільшого неписьмен­ною, української інтелігенції, буржуазії, великих землевласників, тих, хто в будь-якому народі складає національну еліту, було дуже мало. Стійкими і прогресуючими залишались процеси румунізації та онімечення. Чимало письменних та заможних людей зрікалися рідної мови, традицій, забували своє етнічне коріння. Ситуація складалася для українців надзвичайно несприятливою, справа йшла взагалі про існування українців на Буковині як окремої етнічної спільності. Однак вкотре у народу знайшлися сили, щоб протистояти згубним процесам денаціоналізації. Суспільні прагнення українців вперше проявилися в революційні 1848-1849 рр. Під час виборів до австрійського рейхстагу, які власті оголосили під тиском революційних подій, з восьми депутатів від Буко­вини обрано п’ятьох українців. На засіданнях парламенту вони разом з депутатами від Галичини відстоювали не тільки соціально-економічні вимоги, але й виступали на захист української мови, добивалися розши­рення національних прав українців.

У цей час одне з чільних місць серед політичних проблем зайняло питання про адміністративний статус Буковини в рамках Австрійської імперії. У червні 1848 р. виник Буковинський комітет, засновниками якого стали румунські і вірменські бояри, верхівка православного духо­венства, деякі німецькі політики. Цей комітет склав петицію до австрійського імператора з 12 пунктів. У ній містилася вимога створення національних шкіл, введення національних мов в державних установах, забезпечення рівноправності усіх народів краю. Та головним було праг­нення обгрунтувати необхідність відокремлення Буковини від Галичини, творення буковинського крайового самоврядування. Більша частина українців небезпідставно вбачала в цьому небезпеку посилення румунсь­кого та німецького панування в краї і поставилася до ідеї відокремлення негативно. 15 грудня 1848 р. українські депутати рейхстагу Василь Моргоч, Іван Доленчук, Юрій Тиміш, Василь Кирстя подали клопотання нл ім’я імператора про залишення Буковини в складі Галичини. На підтримку цієї вимоги численні петиції подавали сільські громади Буковини. В одній з них, зокрема, зазначалося: «Прохання про об’єднання Буковини з русинською Галичиною витікає з серця народу. Внаслідок давніх торговельних зв’язків за русинських князів Буковина і Галичина входили до однієї держави, їх не розділяли природні й державні кордо­ни». Безмовно, широке обговорення питання про збер

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать