Давня Спарта

РЕФЕРАТ

На тему

ДАВНЯ СПАРТА

Виконала

учениця 6 класу

СШ № 93

Гіль О.С

м. Харків-2011р.

Історія Прадавньої Греції відноситься до I тисячоліття до н.е. Тут відбуваються процеси розкладання первісно-общинного ладу й формується класове суспільство. Основні знання про державу й право Прадавньої Греції містяться в працях давньогрецьких авторів: Плутарха, Геродота, Аристотеля й ін.

В результаті розвитку продуктивних сил формуються класи, і в VIII-VI ст. до н.е. тут створюються так звані міста-держави (поліси).

В II тисячолітті до н.е. грецькі племена заселили південь Балканського півострова. Відгороджені один від одного природніми перешкодами гірської країни, вони з тим більшою запопадливістю стали оберігати свою власність. У тісних межах кожного з таких районів виросте із часом столиця: Корінф, Мегари, Фіви, Спарта й інші.

Найцікавішим і разом з тим найбільш вивченим представляється процес утвору держави у двох відомих грецьких полісах – прадавніх Афінах і Спарті. Перша являла собою зразок рабовласницької демократії, друга – рабовласницької аристократії.

Усі прадавні класики від Геродота й Аристотеля і до Плутарха сходилися на тому, що до приходу Лікурга до керівництва Спартою існуючі там порядки були потворними. І що гірших законів не було ні в одному з тодішніх грецьких міст-держав. Ситуація посилювалась тим, що спартанці повинні були постійно утримувати в покорі маси корінного грецького населення колись скорених земель, перетвореного в рабів або напівзалежних данників. Само собою зрозуміло, що внутрішньополітичні конфлікти створювали загрозу самому існуванню держави.

Основоположник «спартанського способу життя» легендарний реформатор стародавності Лікург не тільки змінив політичну й господарсько-економічну систему Спарти, але й повністю регламентував особисте життя співгромадян. Суворі заходи по «виправленню характерів» припускали, зокрема, рішуче викорінювання «приватновласницьких» пороків — жадібності й користолюбства.

Лікургові помисли, таким чином, не просто мали на меті навести порядок, але були також покликані розв'язати проблему національної безпеки Спартанської держави.

Спартанський спосіб життя добре описав Ксенофонт у своєму творі: «Лакедемонська політика». Він писав, що в більшості держав кожний збагачується, як тільки може, не гидуючи ніякими засобами. У Спарті, навпаки, законодавець із властивою йому мудрістю позбавив багатство всілякої привабливості. Усі спартіати – бідні й багаті ведуть зовсім однаковий спосіб життя, однаково харчуються за спільним столом, носять однаково скромний одяг, їх діти без усіляких відмінностей і потурань піддаються військовій муштрі. Так що придбання позбавлене в Спарті всякого змісту. Гроші Лікург (спартанський цар) перетворив у посміховище - настільки вони незручні. Звідси й вислів «спартанський спосіб життя», означає – простий, без усяких надмірностей, стриманий, строгий і суворий.

Спарта, головне місто області Лаконія, перебувала на західному березі ріки Еврот і простиралася на північ від сучасного міста Спарта. Лаконія (Лаконіка) – скорочена назва області, яка повністю звалася Лакедемон, тому мешканців цієї місцевості часто йменували «лакедемонянами», що рівнозначно словам «спартанець» або «спартіат».

За переказом, Спарта була столицею значної держави ще до вторгнення дорян у Пелопоннес, коли Лаконію населяли нібито ахейці з царського роду, спорідненого з персеїдами, місце яких пізніше заступили пелопіди. Тут царював брат Агамемнона, Менелай, що відіграв таємну видну роль у троянській війні. Через кілька десятків років після руйнування Трої, більша частина Пелопоннесу була завойована нащадками Геракла («повернення Гераклідів»), які прийшли на чолі дорійских дружин, причому Лаконія дісталася синам Аристодема, близнюкам Еврисфену і Проклу (праправнукам Гілла, сина Геркулеса), які вважалися родоначальниками династій, що царювали в Спарті одночасно, Агіадів (за іменем Агіда, сина Еврисфена) і Евріпонтидами (за іменем Евріпонта, онука Прокла). Частина ахейців пішла при цьому на північ Пелопоннесу в область, яка за їхнім іменем була названа Axaйєю, ті що залишилися були здебільшого перетворені в ілотів. За словами Ефора, після так званого вторгнення дорян, Лаконія не становила єдиної держави, а розпалася на декілька (по Эфору — 6) держав, які перебували в союзі один з одним. Центром однієї з них і була Спарта, розташована поблизу древніх Амікл, які, як і решта ахейських міст, втратили свої політичні права. Найдавніша Спарта представляла не місто, а поєднання декількох відкритих поселень.

Поруч з пануючими дорянами і спартіатами, населення країни складалося з ахейців, серед яких виділяли періеків — відтепер позбавлених політичних прав, проте особисто вільних із власним нерухомим майном, та ілотів — в покарання позбавлених своїх земельних ділянок і обернених на рабів. Довгий час Спарта нічим не виділялася між доричними державами. Зовнішні війни вона вела з сусідніми аргівянськими і аркадськими містами, а всередині держави періодично розгорталась незгода доричної аристократії з царською владою.

Тільки з часів Лікурга і після нього послідувало піднесення Спарти. Оскільки в основу лікургових законів лягло знання народного характеру, то Спарта з цих пір стала найголовнішою представницею доризму. Знову пробуджений дух насамперед виявився в остаточному підкоренні залишків ахейських жителів царями Харілаєм, Те