Лицарство в історії західної і центральної Європи

Зміст

Вступ

Розділ І. Лицарство в історії західної і центральної Європи

Розділ ІІ. Лицарське військо

2.1 Озброєння і навчання

2.2 Обряд присвячення і морально-етичні норми лицарства

Розділ ІІІ. Хрестові походи, лицарські ордени, як їх слідство

3.1 Передумови хрестових походів

3.2 Мета і учасники хрестових походів

3.3 Значення хрестових походів

3.4 Створення і організація Тевтонського ордена

3.5 Зовнішня політика Ордена. Підкорення Пруссії

3.6 Агресія проти прибалтійських народів

3.7 Грюнвальдська битва

Розділ IV. Занепад лицарства та наслідки походів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Північні хрестові походи (Балтійські хрестові походи) — це історична подія XII—XIII ст., коли католицькі німецькі, датські і шведські феодали організовували «північні хрестові походи» до Східної Прибалтики проти «язичників»: фінських племен, слов'ян (ободритів, поморян, лютичів), левів, естів, прусів. Іноді до Північних хрестових походів відносять військові кампанії шведських і німецьких лицарів проти православних східно-російських князівств. Північний хрестовий похід офіційно почався в 1193 році, коли Папа Римський Целестин III призвав до того, щоб "християнізувати" язичників Північної Європи, хоча ще до цього королівства Скандинавії і Священна Римська імперія вже вели військові дії проти північних народів східної Європи.

Захоплені землі в Пруссії, Південно-західній Фінляндії, Західній Карелії активно колонізувалися, на них утворювалися нові державні структури, як, наприклад, німецькі герцогство Мекленбургське, маркграфство Бранденбургське, володіння Тевтонського і Лівонського духовно-лицарських орденів, що брали активну участь в завоюваннях. Корене населення піддавалося християнізуванню нерідко насильно. На завойованих хрестоносцями територіях, іноді на місці колишніх поселень, виникали нові міста і зміцнення: Рига, Берлін, заснований німцями, Ревель (Таллін) — датчанами, Виборг — шведами і ін. Деякі з них, як, наприклад, Рига, були важливими форпостами католицької церкви, резиденціями архієпископів.

Далеко не всі військові події Північних хрестових походів вважалися хрестовими походами в Середні Століття, деякі з них були названі хрестовими походами тільки в XIX столітті національними істориками на хвилі націонал-романтизму.

Значення перемоги над Тевтонським орденом при Грюнвальде можна виказати так: після неї протягом п'яти століть, до 1914 року, на землі Білорусі і Литви не ступала нога озброєного німця. До 15 липня 1410 року походи хрестоносців на Велике князівство Литовське, а конкретно на Литву і Білорусь, мали місце до восьми разів на рік. Це не були походи ради наживи.

Стратегічна мета німецької політики полягала в повній асиміляції народів захоплюваних територій. Така доля спіткала слов'янські племена бодричів і лютичів; в 1157 році імператор Фрідріх Барбаросса перейшов Одру; ста років не пройшло, як на землях шпревян був заснований Берлін, що став столицею Бранденбургського маркграфства і центром німецької колонізації земель між Вартою і Одрою. Слов'янське населення при щонайменшій спробі опору знищувалося, виганяло або переселялося; частина, що залишалася, піддавалася насильному онімечуванню. Так було і з литовським плем'ям прусів, від якого, як мовилося вище, німці не залишили нічого, окрім імені, та і то закріпилося воно за німцями, - войовниче грізне плем'я зникло, розчинившись серед німецьких колоністів. Така ж доля чекала білорусів і литовців. Межі територіальних претензій Тевтонського ордена постійно розширялися.

Супротивники

Тевтонський орден	Велике князівство Литовське
Лівонській орден	народи Прибалтики
Орден мечоносців	Пруси
Швеція	Новгородська республіка
Данія	Польща

Розділ І. Лицарство в історії західної і центральної Європи

Коли згадують про середні віки, то звичайно уявляють собі закутого в лати лицаря, важким мечем вражаючого ворога, кам'яні громади феодального замка, виснажливу працю кріпосного селянина, сумовитий дзвоновий дзвін, що лунає за монастирською стіною, і ченця, що відрікся від мирських суне і спокус. Залізо і камінь, молитви і кров.

Так, все це так і було. Немало в середні віки нагромаджувалося важкого, темного, нелюдяного. Але люди завжди залишалися людьми. Людям хотілося, щоб краса мешкала не тільки в тісних храмах, але і на просторах їх повсякденного життя. І щоб виражалася вона не тільки в холодному нерухомому камені, але і в теплих людських поняттях, людському слові, гнучкому і музичному. Поняття ці і внесло в культуру середньовіччя лицарство.

Лицарство – особливий привілейований соціальний шар середньовічного суспільства. Традиційно це поняття пов'язують з історією країн Західної і Центральної Європи, де в період розквіту середньовіччя до лицарства, по суті, відносилися всі світські феодали-воїни. Але частіше цей термін використовується відносно середніх і дрібних феодалів на противагу знаті. [1, 28]

IX і X віки були суворими часом в житті всіх країн Західної Європи. Жодна з них не представляла з себе згуртованого сильного цілого. Франція, Німеччина, Італія були розбиті на тисячі, а то і на десятки тисяч дріб

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать