Голод в Україні в 1946 - 1947 роках

Міністерство освіти України

Національний Технічний Університет

„Харківський Політехнічний Інститут”

Реферат з історії України на тему:

„Голод в Україні в 1946 – 1947 роках”

Виповнив студент групи І-23а

Астапов Сергій

Харків 2003

Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало й таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки. Раніше ця відбудова здебільшого зображалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувався голод, що лютував на Україні в 1946-1947 рр., і муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війною країну.

Відбудова зруйнованого війною сільського господарства почалася з перших днів визволення України від німецько-фашистських загарбників. Незважаючи на величезні труднощі, ра­дянський народ у найкоротші сроки відновив зруйновані села, підняв з руїн колгоспи і радго­спи. Вже на кінець 1944 р. було відновлено діяльність усіх українських колгоспів. На 65% порі­вняно з довоєнним передом були відновлені їх посівні площі. Хлібороби в 1944 р. з кожного гектара зібрали по 10,8 ц зерна (в 1940 р.- 14,6 ц). У 1945 р. колгоспи України мали розширити площі оброблюваних земель більш як на 1 млн. гектарів. Проте виконання цього плану не було забезпечене відповідним зростанням матеріальних ресурсів, передусім трудових і тяглових. Останні збільшилися на початок 1945 р. (порівняно з попереднім) лише на 16%. Але й ця цифра не відповідає реальності, коли врахувати, що більшість тракторів, узятих 1944 р. на баланс МТС і колгоспів, відпрацювали по 10 і більше років, були зношені, значною мірою розукомп­лектовані й вимагали капітального ремонту, а чимала їх частина – списані. Негативно вплинули на роботу МТС й серйозні перебої з пальним та запчастинами.

Над звичайно напруженим залишалося становище з трудовими ресурсами в селах України. Багато працездатних колгоспників залучалося до відбудови промисловості, оскільки селянство було чи не основним джерелом поповнення швидко зростаючого робітничого класу. Основну силу в колгоспах становили жінки. В 1945 р. вони виробили 72,2% всіх трудоднів. Тому виконати план по розширенню посівних площ можна було тільки шляхом різкого підвищення на­пруженості праці. Наприклад, у Чернігівській області в 1945 р. кожен колгоспник повинен був виробити близько 250 трудоднів (у 1944 р.-233). Навантаження на трактори і живе тягло втричі перевищувало передвоєнний рівень. У 1945 р. замість коней на польових роботах широко вико­ристовувалися колгоспні та особисті корови, хоч продуктивність праці при цьому падала на 25-40%. У Царичанському районі Дніпропетровської області, наприклад, таким чином було вико­нано близько 64% усіх польових робіт, а в Барвінківському районі Харківської області – 49% (тут на одну корову в переведенні на умовну оранку вироблено близько 20 га). По 12 га припа­дало в середньому на одну корову в Київській області.

Однак максимальне використання наявного тракторного парку та корів не могло компенсувати нестачі тягла. Тому колгоспники змушені були готувати ґрунт під посівні вручну. Нерідко вони самі впрягалися замість худоби в упряж, копали землю лопатами, на плечах чи на візках доставляли насіння на поле. Більше половини врожаю також збиралося вручну. Все це, незва­жаючи на сумлінну працю сільських трударів, не могло не позначитися на врожаях. І хоч посі­вні площі колгоспів у 1945 р. зросли порівняно з 1944 р. більш як на 1 млн. га, це, однак, не привело до збільшення валового збору зерна. Якщо в 1945 р. посівні площі колгоспів досягли 71% довоєнних, то валовий збір зернових – лише 46.9%. Така диспропорція простежувалася і в наступні роки.

Величезні фізичні навантаження негативно вплинули на стан тяглової худоби. У Полтавській, Житомирській, Київській, Миколаївській, Кіровоградській та інших областях наприкінці 1945- на початку 1946 рр. Налічувалося від 33 до 16 тис. Голів украй виснажених коней. Спостерігався їх масовий падіж. Так, близько 24% поголів’я коней загинуло на Одещині, до 30% на Вінниччині, а в цілому по Україні в 1945 р. воно скоротилося майже на 144 тис. Голів, що становило 16,1% їх загальної кількості.

Економічно не обґрунтовані плани, спрямовані насамперед на найшвидше відновлення довоєнних площ оброблюваних земель, були однією з основних причин низького рівня агротехніки. З серйозний порушеннями агротехніки проводилася, наприклад, сівба озимих. Лише бли­зько 55% їх було посіяно в оптимальні сроки. Добрива під посіви майже не вносилися. Все це, поряд з несприятливими погодними умовами в деяких районах республіки, призвело до зниження врожайності зернових з 10,8 ц в 1944 р. до 7 ц в 1945 р. Значно зменшився їх валовий збір, що зумовило невиконання республікою планів хлібозаготівель. Хоч державі й було здано більш як 56% вирощеного зерна. У багатьох колгоспах воно було вилучено майже все, включаючи фураж і посівні фонди, через що нічим було оплатити трудодні колгоспникам. У 1945 р. на Україні визначили для видачі на трудодень в середньому по 400 грамів зерна, хоч і цього се­ляни повністю не одержали. Як наслідок – у ряді районів СРСР, особливо на півдні, почалися серйозні продовольчі ускладнення. У лютому 1946 р. союзний уряд надав колгоспникам пів­денних областей України продовольчу позичку в розмірі 16 325 т зерна, в тому числі для Херсонської області – 7500 т, Одеської – 5000, Миколаївської – 3255.Однак ця по