Історія України

План:

1. Політична роздрібненість Київської Русі кін. XI- сер. XII ст.

1.1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

1.2. Зростання великого феодального землеволодіння.

1.3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

1.4. Зміна торговельної кон` юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії у зовнішній торгівлі.

1.5. Посилиння експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.).

2. Причини, характер, періодизація та розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648-серпень 1657рр.).

2.1. Українська національна революція.

2.2.Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648-

серпень 1657 рр.).

2.3. Утворення Української гетьманської держави.

3. Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу та його наслідки (друга половина 1994-1998 рр.).

3.1. Позитивні тенденції та процеси.

Висновки

Список літератури

Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.) .

У 1054 р. на 76-му році життя помер Ярослав Мудрий. З цього моменту починається зміна форми правління в Давньо­руській державі: одноосібна монархія поступово переростає у мо­нархію федеративну. Після смерті батька три брати — Ізяслав, Святослав та Всеволод — уклали між собою політичний союз, утворили тріумвірат і, спільно управляючи державою, забезпечу­вали єдність та безпеку руських земель. Цей унікальний союз проіснував майже двадцять років, але бурхливий розвиток фео­далізму, ріст та економічне зміцнення місцевої земельної знаті, породжуючи відцентрові тенденції, підривали його основи. До того ж кожен з тріумвірів був претендентом на першу роль у державі. Значного удару союзу Ярославичів було завдано пораз­кою руських військ у битві з половцями на р. Альті 1068 р. Ця трагічна подія призвела до захоплення кочівниками Переяслав­щини, повстання киян проти Ізяслава та різкого загострення су­перечностей між тріумвірати.

Для стабілізації ситуації у державі брати зібрались у Вишгороді (1072 р.). І хоча їм вдалося прийняти важливий спільний документ — загально руський кодекс юридичних норм "Правду Ярославичів" — це не відновило їхньої колишньої єдності. Вже наступного року Святослав зайняв київський стіл, а його стар­ший брат Ізяслав мусив рятуватися втечею до Польщі, що поста­вило останню крапку в довгій історії тріумвірату. Протягом 1073— 1093 рр. Ярославичі по черзі сідали у великокняже крісло: 1073— 1076 рр. - Святослав, 1076-1078 рр. - Ізяслав, 1078-1093 рр. — Всеволод.

Наприкінці XIст. посилилися відцентрові тенденції у держа­ві, була втрачена політична єдність, спалахнули численні міжу­собні війни, зросла зовнішня загроза. Всі спроби княжих з’їздів (1097, 1100, 1101 і 1107 рр.) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею. Останнє намаган­ня відновити колишню велич та могутність Київської Русі при­падає на князювання Володимира Мономаха (1113—1125 рр.). Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяль­ність (розробка знаменитого "Уставу" — своєрідного доповнен­ня до "Руської правди"), подолання сепаратистських тенденцій, об'єднання 3/4 території Русі тимчасово стабілізували станови­ще держави і повернули її в ряди наймогутніших країн Європи. Після смерті В.Мономаха його сину Мстиславу (1125—1132 рр.) лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських зе­мель. У XIIстолітті на теренах Русі одне за одним з'являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське та інші.

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населен­ня. Русь простягалася на значну територію, що, залежно від обста­вин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж дже­релом слабкості. Великий князь ще не володів достатньо міц­ним, структурованим і розгалуженим апаратом влади, не мав роз­винутої інфраструктури (транспорт, дороги, засоби зв'язку та ін.) для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприя­ла поліетнічність Київської Русі. Поряд зі слов'янами тут прожи­вало понад 20 народів: на півночі та північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, торки, каракалпаки; на північному заході — литва і ятвяги. Процес механічного приєднання та завоювання нових земель у Київсь­кій Русі помітно випереджав два інші процеси — формування та зміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народів і територій, їхнє своєрідне "переварювання" і органічне включення у структуру Давньоруської держави, що ство­рювало ґрунт для зростання відцентрових тенденцій.

2.Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток
продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на на­туральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, ве­лике землеволодіння посилило владу місцевих князів і бояр, ство­рило передумови для розгортання процесів формування еконо­мічної самостійності та політичної відокремленості давньору