Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу

Реферат

з курсу «Історія України»

на тему

«Київська Русь та її місце

в історичній долі українського народу»

План

1. Концепції походження держави Київська Русь та її назви.

2. Перші князі, їх зовнішня та внутрішня політика.

3. Розквіт Київської держави. Ярослав Мудрий. Державний лад, господарство, торгівля.

4. Початки політичного розпаду держави. Володимир Мономах.

5. Авторський погляд.

1. Концепції походження держави Київська Русь та її назви

Проблема походження Київської Русі вже давно цікавить дослідників. Вчені не можуть дійти одностайної думки щодо цього питання, тому й виник ряд концепцій, присвячених йому. Широкого розповсюдження набула норманська теорія, за якою скандинавам належала визначальна роль у творенні Київської держави, та антинорманська, за якою цю роль відповідно відіграли слов’янські чи наближені до них народи. Існує ще хозарська теорія, однак вона не настільки актуальна. Прихильники цих теорій і донині полемізують між собою, постійно знаходячи нові аргументи на підтримку своєї версії.

Ще професор Санки-Петербурзької академії наук Т.З. Байер в 1735 році у своєму трактаті висловив думку, що давньоруське слово з літописів – «варяги» – це назва скандинавів, які запровадили державність Русі[1] . Шукаючи відповідний термін в північним мовах, однак, Байер знайшов тільки єдине приблизно схоже слово – «верінг’яр». Це слово згадується в давньоскандинавських джерелах для позначення «найманих охоронців візантійських імператорів», які, як правило, називали себе «русами» за походженням, а не «норманами» чи «свеями», тобто прямо ніяк не засвідчували свою причетність до Скандинавії.

Тим не менше, саме Байер започаткував норманську теорія походження державності на Русі[2] . І в XVIII, і в наступні століття його гіпотеза знайшла підтримку в ерудитів як з числа німецькомовних вчених в Росії та за кордоном (Г.Ф. Міллер, А.Л. Шльоцер, І.Е. Тунман, Х.Ф. Хольманн, К.Ф. Рафн та інші), так і серед російськомовних (Н.М. Карамзін, В.О. Ключевський, М.Н. Погодін, А.А. Шахматов, В.А. Брим тощо).

В результаті обговорення цієї теорії сформувалися дві школи, що схилялися до полярних точок зору: норманська та антинорманська. При цьому серед антинорманістів є вчені, які погоджуються з тим, що варяги – це скандинави, і одночасно стверджують, що вони не принесли державність Русь, а лише мали деяку політичну роль як найманці при князівських дворах і були асимільовані слов’янами[3] .

А.І. Попов, розкритикувавши ці тези, назвав «безплідними» суперечки норманістів і антинорманістів. Не даючи нових аргументів, він стверджує, що слово варяг має скандинавське походження саме через те, що варяги приходили на Русь з північногерманських земель і ставали тут найманими воїнами[4] .

І норманісти, і антинорманісти посилаються на Лаврентіївський літописний список[5] . При цьому більшість антинорманістів, як і всі норманісти, погоджуються на тому, що варяги і руси – скандинави.

Байер і його послідовники трактують події з Лаврентіївського літопису таким чином, що слов’янські та фіно-угорські племена Приільменья, не зумівши досягнути порядку своїми силами, призвали з-за Балтійського моря найманих скандинавських князів з дружиною[6] .

Збережену давніми літописами оповідь про призвання союзом північно-західних племен варязького конунга Рюрика з братами залишається ще багато в чому загадковою для дослідників. Російські вчені XVIIIта XIXст. ставилися до цієї оповіді з повною довірою[7] . Вони дискутували лише стосовно питання етнічної приналежності прибульців, не сумніваючись у достовірності самих подій, про які літопис розповідав під 862 роком. Поступово, однак, складалася думка, що в оповіді про призвання відбито й багато реалій початку ХІІ ст., коли складався літопис. А. Шахматов, до якого приєднується і Б. Рибаков, написав ряд робіт, у яких доводив, що оповідь про призвання варягів – це пізня вставка, скомбінована шляхом штучного поєднання кількох північноруських переказів, що підлягали глибокій переробці літописців[8] .

Прихильник слов’янської концепції Б. Рибаков стверджує, що фраза з Сильвестрової редакції «Повісті временних літ» (1116 р.) про призвання варягів на Русь («І від тих варяг прозвалася Руська земля Новгород…») не є достатньою підставою для ототожнення варягів з Руссю[9] . Він вважає, що іноземці-варяги асоціювали Новгород з Руською землею, а самі новгородці завжди називали Руссю тільки Київ і Київщину.

Про третю редакцію цього літопису Рибаков пише, що вона єдина містить явні проварязькі вставки, але він пояснює це тим, що літописець помилився, зрозумівши фризів на Північному морі як Русь, і тим, що людина, яка здійснювала редакторську роботу над літописом, була пов’язана родинними узами з рядом королівських домів Північної Європи, у тому числі з варязьким (шведським)[10] . Вчений стверджує, що тенденційність невдало вставлених пасажів, створених у 1118 р., з приводу подій майже трьохсотрічної давності, не дозволяє вважати їх підставою для побудови наукової гіпотези. Скандинавських джерел, що дозволили б ототожнити варягів з Руссю, за словами Рибакова, немає. У вирішенні питання про походження Русі він вважає головним географічний принцип. Ця думка перекликається з думкою Г. Анохіна, котрий стверджує, що при розгляді версії про призвання варягів, яких призвали саме в Новгород, має сенс проаналізувати дані про ек