Роль Еразма Роттердамського в гуманістичному русі Німеччини

РОЛЬ ЕРАЗМА НОТЕРДАМСЬКОГО В ГУМАНІСТИЧНОМУ РУСІ НІМЕЧЧИНИ

План

Вступ

1. Гуманістичний рух в Німеччині у 14 ст.

2. Гуманістичний рух в Німеччині у 15 ст.

3. Гуманістичний рух в Німеччині у 16 ст.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Вивчення історії культури епохи Відродження на сучасному етапі розвитку людського суспільства актуально відповідає духу часу. Виявляється ця актуальність у встановленні єднальної спадкоємності епох, в багатогранному дослідженні спадщини Відродження, як прямого наступника античності і попередника нашої епохи, коли соціально політичні, філософські, педагогічні, культурні та інші аспекти розвитку людського суспільства безпосередньо зв'язуються з ідейними витоками духовної еволюції епохи Відродження і Реформації.

Через століття після епохи Відродження для людини як і раніше не байдуже, якою була його еволюція, що є природа, яка природа суспільства, що є природа самої людини, як має бути влаштоване життя людини відповідно до його природи. На противагу технократичному розвитку, людина, по колишньому зберігає в своїй душі «гуманістичні зерна» Відродження по законах «генетичної пам'яті» і нове осмислення, і переосмислення минулого в контексті сучасної історії, вивчення спадщини минулого порівняно з діяльністю «нових гуманістів», широка пропаганда гуманізму і гуманізація суспільства стає «вимогою часу» в умовах наростаючої духовної світової кризи.

З найперших кроків людства як співтовариства розумних людей виявлялися і затверджувалися, стаючи ядром його безсмертної «генетичної пам'яті», вищі етичні якості і цінності людського буття. Об'єктивно підтверджено всім ходом історії, що в боротьбі за своє виживання, кожне з поколінь вдосконалює свій «матеріальний простір» неминуче натрапляв на необхідність вдосконалення свого «духовного простору», залишаючи своїм нащадкам величні твори культури, які відображали їх світогляд, їх погляд на добро і зло, їх сподівання і надії на майбутнє. Об'єктивно і те, що століття за століттям, накопичується і об'єднується в єдину концепцію ідея взаємозв'язку і взаємовпливу природно - історичного процесу з етичними цінностями людського розуму.

Об'єктивно і те, що людина завжди піднімалася над жорстокою реальністю буття, залежно від того, в яких історичних умовах він існував – і немов витягував самого себе з болота своїх страхів і помилок, своїй покірливості і неминучості плисти «по волі хвиль».

Залежно від того, на якому «витку» соціальної еволюції він був «розбуджений», людина вибудовувала свої концепції і поняття «Щасливому життю».

Впродовж тисячоліть «щасливе життя» нерозривно зв'язувалося з релігійними віруваннями. З моменту усвідомлення людиною зовнішнього простору свого буття релігія - його невід'ємний елемент. У кожен історичний момент еволюції людини вона була «сполучною ланкою» спочатку між людиною і природою, потім між людиною і державою, і лише після між людиною і людиною. Перш ніж створювалися світські норми спілкування, релігійні норми складали міцну основу суспільства. Питання про віру в бога похитнула сама епоха Відродження, коли почалося «розщеплювання особи», зародився сумнів під впливом розвитку наукових уявлень про навколишній світ, нових наукових відкриттів подальших століть. Стрімкий розвиток буржуазних стосунків породив, з одного боку, культ грошей і, одночасно, з приходом до влади комуністів, культ особи. З цієї миті для багатьох віра в бога стала часткою традицій минулого, які охоче дотримували, забуваючи про суть «філософії релігії». Релігія, ставши елементом культури, відступила на другий план поступившись місцем світському розумінню життя, але незмінно залишаючись в особі «її охоронців» міцним фундаментом.

З розвитком політичної, економічної і культурної інтеграції в кінці XX століття, в результаті затвердження світової ринкової системи, і розвалу «ідеології двох світових систем» одночасно посилилися дезінтеграційні процеси. І саме в цей період часу з новою силою заговорили про релігію і її місце на сучасному світі, про переосмислення знань про релігію, причому це в однаковій мірі відноситься до різних напрямів релігії[1] . «Закінчується XX століття. Учені і політики не розраховували зіткнутися в останній його третині з широкомасштабним пожвавленням релігійних течій». Філософські роздуми на релігійні теми переступили сторінки журналів, газет, телебачення і упровадилися в усесвітню глобальну мережу інформації - Інтернет. Сьогодні існують сотні сайтів і форумів різних релігійних конфесій, де інтелектуальна молодь і доросліше покоління роздумують над питаннями історії релігії і атеїзму, про місце і роль релігії і церкви на сучасному світі, про свою роль в світовій історії і історії своєї країни. Просліджується спадкоємність епох в роздумах над питаннями буття людини, але на більш високому рівні. Переплетення двох історичних явищ зачалося в другій половині XX ст. – зростання інтересу до спадщини минулої на тлі назрівання вимоги «гуманізації суспільства» і активізація діяльності церкви – є «прямий зв'язок» з історичним минулим, тільки в нових історичних умовах.

Вивчення епохи Відродження в контексті з вивченням розвитку руху реформації церкви (католицькою) був одним з вузлових і дискусійних питань зарубіжної суспільної думки рубежу XIX - XX ст. Поетапне освітлення окремих питань історико-політичних, соціально-політични