Чеська громада на ториторії України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

кафедра історія слов’ян

Чеська меншина на території України в ХХ ст..

Курсова робота

студентки ІІ курсу

історичного факультету

денної форми навчання

Сідєльнікової Альони Юріївни

Науковий керівник –

кандидат історичних наук

доцент – Мотрук

Світлана Миколаївна

Київ – 2011

Зміст

Вступ

Розділ 1.

Розділ 2.

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Розділ 1. Походження чехів на українських землях

Перші поселенці чеського походження з’явилися в українських землях ще в ХІІІ ст.. – на півночі Галицького князівства, згодом, у ХІV – XV ст.., вони перемістилися до Львова і кордонів Молдови.

Польський хронікар Ян Длугош згадує, що під час голоду в Чехії 1281-1282 деяке число чехів оселилося в Галицькому князівстві. За Юрія II Болеслава були в його оточенні і серед місцевої шляхти вихідці з Чехії й Моравії; одним з дорадників князя був Юрій Хотко, син Єроміра, а Хотко Отек був призначений луцьким палатином.[1] За Володислава Опольчика прибували торгівці, ремісники, а також деякі шляхетські роди (Врани). Серед римо-католицького священства на руських землях також були чехи, у тому числі дехто з єпископів. Згодом у польському війську перебували чеські наймані «роти», головно над Дністром, що виконували там охоронну службу на польсько-молдавському кордоні (рота Кани в кін. 15 — поч. 16 ст.). Ян Чернін командував експедицією на Молдавію 1509 року. В Україні й Литві чехи були відомі як гармаші в польських залогах і замках.

Індивідуально селилися чехи в Перемишлі, Коломиї, Холмі, а головним чином у Львові, який з XV ст. став містом, яке притягало з уваги на своє господарське значення колоністів з чеських і німецьких земель. Серед львівських міщан було на той час уже кілька прізвищ з додатком «Чех», «Чеський». Один з них Ніколас Богемус побудував каплицю на честь святих Віта, Вацлава і Прокопа. У XV ст. війтом Львова був Альберт Чех Тучампський (лат. Albertus dictus Czech de Tuczamp). У результаті релігійних війн у Чехії, а зокрема після Білогорської битви, на західно-українські землі заїжджали втікачі з чесько-братської спільноти. Діяч цієї спільноти Ян Брож (лат. Brosius) разом з своїми однодумцями поселився в 1630-их pp. на Підляшші у Володаві; тут 1634 відбувся з'їзд представників чесько-братських громад Польщі й Литви, в якому брав участь Я. Коменський.

Чехи були пов'язані з українським козацтвом. За однією з гіпотез, серед організаторів козацтва був чеський князь Фрідріх Острозький (за Ф. Палацьким, В. Антоновичем); цей погляд заперечував М. Костомаров. Чеські впливи помітні в термінології козацького війська, організації табору, військовій тактиці. З козацьких старшин відомий рід Орликів (екзильний гетьман П. Орлик), який веде свій початок від чехів.

На послугах Петра І був ген. Ян Бернар Вейсбах, який брав участь у Полтавській битві. 1735 він став київським губернатором, одержав від царя великі посілості, що належали Мазепі та його старшині. На цих землях Вейсбах розвинув господарчу діяльність, зокрема в текстильній промисловості.[2]

У 18-19 вв. на українських землях були відомі чеські музиканти, які з своїми капелами (hudby) мандрували від міста до міста. Уславилися цією діяльністю Я. Прач, А. Єдлічка і Я. Ландвара. Постійно приїжджали в Україну купці, ремісники, а до Галичини і Буковини як австрійські службовці. Популярними були чеські бровари.

Значна кількість чехів приїхала в Україну у 60-70 х роках ХІХ ст.. у пошуках праці. Царський уряд, зацікавлений у розвитку промисловості Південно-Західного краю, запропонував їм низку пільг : їх звільняли від податків і військової повинності , вони мали адміністративне самоврядування тощо. [3]

У 1860-х pp. чехи почали селитися в Україні цілими колоніями. Це була хліборобська еміграція, головним чином на Волині. У Рівному створено спеціальну комісію для поселення, які на вигідних умовах після скасування кріпацтва купували поміщицьку землю, найбільші з них у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому, Житомирському та Володимирському повітах, а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані.[4] Головні поселеннями були села.: Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, а в Криму — Табір, Богемка, Царевич, біля Мелітополя с. Чехоград. 1870 царський уряд дозволив чехам приймати російське підданство. Вони записувалися до селянського стану і підлягали місцевій адміністрації, могли зараховувати себе до існуючих або творити свої власні волості. Так утворено 4 чеські волості: Рівненську, Дубенську, Луцьку і Купичівську; інші чеські поселення належали до українських волостей. Чотири такі волості мали власні школи. У 70- х рр.. ХІХ ст.. існувало вже 17 шкіл , підпорядкованих волосним управлінням, але 1891р. царський уряд ці чеські волості розформував.[5]

Отже, всіх чеських поселень було близько 130, а чисельність чехів доходило на поч. ХХст. до 65000, наприклад, тільки у Волинській губернії проживало 27670 чехів. Майже всі чехи прийняли православну віру , але частина з них залишилася протестантами (чеські брати). Довший час чеські поселення зберігали свій характер, хоч перебрали деякі риси побуту українського оточення; у містах асимілювалися скоріше. Завдяки добрій сільського-господарській техніці і методам х

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать