Створення, програми та діяльність Укр. і Рос. партій на поч. ХХ ст.

Реферат

на тему: «Створення, програмні положення і діяльність українських і загальноросійських партій на початку ХХ сторіччя»

План

1. Вступ

2. Основна частина

I. Виникнення, програмні положення та діяльність українських партій

II.Виникнення, програмні положення та діяльність загальноросійських партій

3. Висновок

4. Список використаної літератури

Вступ. передумови суспільно-політичних зрушень

Початок XX ст. характеризувався швидким розвитком в Україні визвольного руху, який виявлявся в різних формах, однак спільним було те, що він охоплював всю Україну — і Східну, і Західну.

У цей період в Україні бурхливо розвивається капіталізм. Уже наприкінці XIX ст. Україна стала основним кам'яновугільним райо­ном Російської імперії, відтіснивши на друге місце старий район гірничої промисловості — Урал. У 1900 р. Україна давала більше ніж половину чавуну, який вироблявся в Росії, і дві третини кам'яного вугілля. На початку XX ст. у промисловості України було зайнято понад 360 тис. робітників, причому 44% з них були зосереджені на великих підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. Така висока концентрація робітників сприяла швидкому визріванню їх політичної свідомості, посиленню боротьби проти царизму і капіталістичної експлуатації.

Українські підприємства притягали до себе трудящих з усієї Росії. Серед них були і кваліфіковані робітники, і безземельні та малоземельні селяни. 3 одного боку, вони несли з собою прогресивні революційні настрої, а з іншого — заражали український народ своїми ідеями і русифікували його.

Загальноекономічна криза на початку XX ст. призвела до масового безробіття і різкого погіршення становища трудящих. У липні та серпні 1903 р. Україну охопив загальний страйк, який із Баку (Азербайджан) перекинувся на Одесу, Катеринослав, Київ, а згодом докотився до Миколаєва та Єлисаветграда. Він набув досі нечуваного в Україні розмаху: страйкувало близько 200 тис. робітників, які вперше об'єднували вимоги політичного и економічного характеру.

Подібні процеси відбувалися і на західноукраїнських землях. Одним з найвідоміших революційних виступів західноукраїнського пролетаріату на початку XX ст. був страйк 4350 будівельників Львова, що тривав з 26 травня по 5 червня 1902 р.

Незважаючи на стрімкий промисловий розвиток, Україна залишалася переважно сільськогосподарським регіоном. Яскравим підтвердженням цьому е чисельність міських і сільських жителів. Якщо, приміром, на початку XX ст. у містах України мешкало 12,7% населення, то в Англії — 78%, Німеччині — 56%, Франції — 41,2%, Оскільки переважна більшість населення України мешкала у селах, на перший план звичайно виходило аграрне питання. Найчисленнішими були найбідніші господарства з наділом до 5 десятин. Таке становище активізувало селянські рухи. У 1990-1901 рр. в Україні зареєстровано 670 селянських заворушень. Отже, на рубежі двох століть революційним настроєм були охоплені всі верстви суспільства.

Важливим фактором, який впливав на розвиток політичної системи в України, була и національна структура, що склалася на той час. Швидкий промисловий розвиток зумовив приплив населення з центральної Росії, насамперед у Донецько-Криворізький регіон. За рахунок прибулих робітників бурхливо зростала кількість мешканців таких міст, як Катеринослав, Миколаїв, Одеса, Харків, Київ. Унаслідок цього в деяких містах Катеринославської, Херсонської і Київської губерній помітно переважало російське населення. Наприклад, у Миколаєві росіян було 56,3%, українців — 7,5%, у Харкові відповідно 62,8 і 26%. в Одесі — 47,7 і 9,2%, в Києві — 54,5 і 21%. У Донбасі близько 70% усього загалу пролетарів були вихідцями з російських губерній. Важливо врахувати ще й ту обставину національного характеру, яка досить помітно впливала на розвиток політичного життя України, що майже вся Україна, крім Харківської губернії, належала до так званої смуги єврейської осілості. Досить значна частина середньої та дрібної буржуазії, інтелігенції, ремісників та пролетарів була єврейського походження і зосереджувалась у містах. I якщо питома вага єврейського населення в Україні становила 7,5%, то у містах ця цифра підвищувалася до 28%. Отже, існувала вельми суттєва національна різниця між майже цілком українським селом і багатонаціональним містом.

Ускладнені соціальні и національні відносини, що встановилися між селом і містом, зробили актуальною проблему політичної співпраці. Для її розв'язання більше доклалися ті діячі, які стояли на українських позиціях. Представники ж російської, точніше, неукраїнської орієнтації, не відчували так гостро цієї проблеми, бо їхня діяльність здебільшого обмежувалася зросійщеними масами міського робітництва, а ідеологічно вони були підпорядковані політичним центрам Росії. Дослідник робітничого руху в Україні початку XX ст. О.Гермайзе підкреслював, що марксистській інтелігенції, яка починала працювати серед неукраїнського та зросійщеного робітництва, українство як безпосереднє знаряддя не було потрібне. Зокрема, у дореволюційний час РСДРП, яка виникла в 1898 р., так і не спромоглася налагодити випуск агітаційної літератури українською мовою, проводила мляву роботу серед селянства, що становило більшість населення України.

Звичайно, для національно зорієнтованих українських радикальних угруповань політичні перспективи вимальовувались зовсім інакше. Вони насамперед мусили