Югославія в міжвоєнний період

“Югославія в міжвоєнний період”

Восени 1918 р. південнослов'янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбу­валися революційні виступи. За такої ситуації 5-6 жовтня 1918р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників різних партій з усіх південнослов'янських земель Австро-Угорщини було ут­ворено Народне віче словенців, хорватів і сербів. Воно проголосило своею метою "об'єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу". Було оголо­шено про розрив усіх відносин із Габсбурзькою монархією і про створення суверенної Держави словенців, хорватів і сербів (Держава ЄХС). Народне віче стало верховним органом влади.

Нова держава була в скрутному становищі. Під гаслами роз­поділу поміщицької землі посилювався селянський рух, трива­ли воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не тільки південнослов'янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, а й значно більшу тери­торію.

У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла нада­ти Сербія, яка спрямувала свої війська на узбережжя Адріа­тики, що нейтралізувало дії італійських військ. Сербія претен­дувала на об'єднання всіх південнослов'янських земель під скіпетром династії Карагеоргієвичів. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захистити свого суверенітету, через що і була змушена піти на угоду з Сербією. Внаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення єдиної південнослов'янської держави — Королівства сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС). До його складу згодом увійшла Чорногорія.

Королівство СХС конституювалось як парламентарна мо­нархія. 28 червня 1921 р., в день святого Вида — день пам'яті битви на Косовому полі, Установча скупщина прийняла конституцію. Королю надавалися значні права, в тому числі право разом із скупщиною здійснювати законодавчу владу. Верховний законодавчий орган країни — Народна скупщина складалася з однієї палати та обиралася на чотири роки. Всупереч поділові на національні області, що склався історично, держава була розділена на 33 жупанії (губернаторства), очолювані великим жупаном, який призначався королем і мав повноваження припиняти рішення виборних органів самоврядування.

Отже, було закріплено унітарний устрій Королівства СХС. Домінуюче становище у країні здобула сербська еліта, яка зайняла майже всі адміністративні посади в країні.

У 20-ті рр. в Королівстві було проведено аграрну реформу, яка на деякий час послабила гостроту земельного питання. Почала розвиватися промисловість, але країна залишалась аграрною, хоча деякі райони Словенії та Хорватії були еконо­мічно розвиненими.

Найбільш гострим питанням для Королівства стала націо­нальна великосербська політика. Вона привела до розгортання сепаратистських рухів хорватів, словенців і мусульман, які вимагали зрівняння в правах усіх народів і надання автономії. На чолі сепаратистського руху сто­яла Хорватська республіканськалідером С.Радичем. Надання Хорватії прав обмеженого само­врядування лише на деякий час послабило протиріччя. У 1927-1928 рр. національний конфлікт досяг найбільшої гостроти.

6 січня 1929 р. Александр опублікував маніфест, згідно з яким у країні ліквідовувалася парламентська монархія, скасо­вувалася Видовданська конституція, розпускалися Народна скупщина і всі партії та організації, які проводили антидержав­ну політику. Король перебрав на себе всю повноту влади. У жовтні 1929 р. держава дістала назву Королівство Югославія.

Одночасно було проведено і адміністративну реформу, за якою країна поділялася на 9 банів і один столичний округ так, щоб у банах сербське населення було домінуючим. Старі етнічні кордони було ліквідовано. Бани призначалися королем і підпо­рядковувалися тільки йому.

У 1930 р. Югославію охопила економічна криза. Промислове виробництво скоротилося наполовину, а ціни на сільськогоспо­дарську продукцію — вдвічі.

Уряд, намагаючись хоч якось послабити кризу, встановив контроль над цінами на сільськогосподарську продукцію. Але обійтися без іноземних кредитів було неможливо. У 1931 р. Франція надала Югославії значний кредит за умови послаблен­ня монархічної диктатури.

Не бажаючи виглядати з очах світової громадськості диктатором, король погодився на конституцію, яка відновила деякі демократичні права і сво­боди.

У жовтні 1934 р. в Марселі усташі, діючи згідно з розробленим у Німеччині планом "тев­тонський меч", убили короля Александра і французького міністра закордонних справ.

У зовнішній політиці Югославія дотримувалася союзу з Францією, входила до Малої Антанти і Балканської Антанти (Югославія, Греція, Румунія, Туреччина). Найбільш напружені відносини склалися в неї з Італією та Болгарією.

Після смерті Александра королем став його син Петар II (11 років), а регентом — принц Павел.

У 1935 р. уряд очолив М.Стоядинович. Він намагався подо­лати кризу в національних відносинах. Розуміючи, що для при­боркання хорватських сепаратистів треба позбавити їх зовніш­ньої підтримки, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католицька церква (хорвати-католики) отримувала ряд при­вілеїв. Це призвело до конфлікту між урядом і православною церквою.

У 1937 р. Стоядинович уклав договір із Болгарією та Італією.

Тоді король надав право формувати уряд Д.Цветковичу (лютий 1939 р.).

26