Чеське національне відродження

РЕФЕРАТ

на тему:

Чеське національне відродження

"Освічений абсолютизм " майже повніс­тю знищив рештки чеської державності. Вважаючись осібним королівством, що мало власного монарха, увінчаного короною Св. Вацлава, Чехія фактично опинилася в становищі однієї з багатьох провінцій Габсбурзької монархії. Нею керува­ли центральні австрійські інституції та місцеві чиновники, яких призначав уряд. Віденська влада послідовно Інкорпору­вала чеські землі до єдиного державного тіла з іншими авст­рійськими провінціями, державною мовою була німецька, ви­кладання в освітніх установах усіх рівнів також проводилося німецькою (крім сільських шкіл). Знищуючи головні національно-історичні особливості Чехії, "освічений абсолютизм " водно­час закладав підвалини чеського національного Відродження, спри­яв накопиченню сил і засобів, які згодом посприяли процесу від­новлення національно-політичної самобутності Чехії.

Чеське національне Відродження тривало майже століття (остання третина XVIII — 60-ті роки XIX ст.). Воно припа­дає на важливий етап розвитку капіталістичних відносин та формування чеської нації. За умов поширення в Європі про­світницьких ідей в чеському суспільстві уже в 70-х роках роз­почався процес відновлення народних традицій та становлення модерної культури, що ґрунтувався на національній культурно-Історичній спадщині. Відродження в чеських землях мало певні особливості: чехи тривалий період входили до складу багатонаціональної імперії, де влада належала австрійським німцям; після поразки повстання станів (1620) була ліквідована чеська державність; значна частина чеської шляхти зазнала понімечення або покатоличення, а інша мусила покинути батьківщину; країну фактично колонізували німці, а в містах вони становили більшість населення. Так, наприкінці XVIII ст. в Чехії проживало понад 60 % чехів і близько 40 % німців; у Моравії відповідно — 70 і 30 %; у Сілезії — понад 25 % чехів, 40 % німців, близько 35 % поляків.

При визначенні періодів формування чеської нації передусім потрібно зважати на соціальні чинники: розвиток національної свідомості та участь у національному русі. Перший період чеського національного Відродження характеризується зростанням інтересу до дослідження культурних традицій, мови, етнічної самобутності та історії. У свою чергу він складається з "просвітницького" та "передромантичного" етапів. У другий період (кінець 10-х — 40-ві роки XIX ст.) відбувається активізація пропаганди національної ідеї та поширення національного руху. Третій період Відродження (від революції 1848 р. до 60-х років) позначений масовим національним фухом, в якому брали участь майже всі верстви чеської людності.

Становленню та розвитку національної ідеології, носієм якої спочатку виступав лише вузький прошарок чеського суспільства і яка проявлялася насамперед у земському (територіальному) патріотизмі, сприяли поширення просвітницьких ідей та проведення Габсбургами політики реформ. У цей період чеська патріотична шляхта докладала багато зусиль для відродження чеської мови, заснування національних товариств, бібліотек і музеїв. Метою земських патріотів було досягнення особливого статусу чеських земель, що входили до складу Габсбурзької монархії.

Складовою чеського та моравського земського патріотизму був патріотизм міський. Його палкими носіями виступали передовсім чеські діячі науки та культури, яких згодом назвали "будителями". Так, у 1775р. в Празі виникло Землеробське товариство, а невдовзі й інші, завдання яких полягало в розвитку різних галузей промисловості і торгівлі. У Празькому університеті в 1784р. засновано Королівське наукове товариство, що поставило собі за мету вивчення природи та історії Богемії.

У наступний період чеські діячі культури зініціювали заснування цілої низки просвітницьких установ. У 1796 р. в Празі засновано Академію мистецтв, у 1798 р. — Празький театр (німецький, але в ньому відбувалися аматорські вистави чеською мовою), в 1802 р. — Празький технічний інститут, у 1810р. — Празька консерваторія.

Праці чеських та німецьких учених того періоду несли на собі відбиток суто науково-теоретичного інтересу, видавалися латинською і німецькою мовами. Так, патер Г. Добнер (1719— 1790) підготував зібрання джерел з історії Чехії в 6 томах і зробив латинський переклад "Чеськоїхроніки"В. Гаєка з коментарями. Професор Празького університету Ф. Пелил (1734— 1801) у 1774 р. видав багатотомну "Історію Чехії з давніх часів" та "Історію німців у Чехії" (німецькою мовою). Вчені підготували видання багатьох історичних джерел, написаних у дусі просвітництва, та праць, присвячених королям Вацлаву IV та Карлу IV.

Одним із провідних діячів чеської культури, що належать до "будителів", є абат Йосеф Добровський (1753—1829). Він видав низку критичних досліджень з історії давньої Чехії та слов'янства взагалі. Й. Добровський багато зробив для організації наукового життя Чехії, але найважливішим є його внесок у формування нової чеської мови. Незважаючи на досить скептичне ставлення до молодої генерації чеських патріотів та певні сумніви щодо перспективності чеської мови й літератури, Й. Добровський своїми працями ("Історія чеської мови та літератури", "Чеська граматика" тощо) об'єктивно сприяв їхньому розвитку.

Відродженню чеської мови сприяла діяльність директора празьких, а згодом і всіх