Карибська криза, становлення руху неприєднання

Карибська криза, посилення конфронтації у 60-х роках, становлення руху неприєднання

ПЛАН

1. Пошуки взаємних компромісів

2. Карибська криза

3. Посилення конфронтації у 60-х роках

4. Становлення руху неприєднання

Проблеми роззброєння були в центрі уваги всіх сесій Гене­ральної Асамблеї ООН другої половини 50-х років. Обидва воєнно-політичні блоки, втягнувшись у гонку озброєнь, нагромаджували знач­ні арсенали засобів масового знищення, і будь-яка випадковість мо­гла призвести до загибелі людської цивілізації.

Число ядерних держав зростало: у 1952 р. атомну бомбу було ви­пробувано у Великій Британії. Поява наприкінці 50-х років балістичних ракет з ядерними боєголовками, здатних за лічені хвилини долетіти до будь-якого пункту земної кулі, викликала справжню революцію у засо­бах ведення війни. Практично кожна міжнародна криза супро­воджувалася взаємними погрозами НАТО й ОВД застосувати ядерну зброю. І Захід, і Схід у міжнародних відносинах використовували атом­ну дипломатію, діяли з позиції сили. Радянсько-американське проти­стояння в атомній сфері водночас було стримуючим фактором для обох сто­рін. Усі усвідомлювали катастрофічні наслідки застосування ядерної зброї.

Політика взаємних підозр позначилася на напруженості міжнарод­них відносин. Ширився рух за мир та роззброєння. Правлячі кола супротивних блоків змушені були прислухатися до думки Світової гро­мадськості. У вересні 1960 р. вперше в історії ООН Генеральна Асам­блея розглядала питання про загальне і повне роззброєння. У виступі М. Хрущова на цьому форумі пролунали пропозиції про ліквідацію всіх армій, флотів, навіть військових навчальних закладів.

Свій план роззброєння висувала й американська сторона. В його осно­ві була ідея «відкритого неба», тобто контролю за етапами роззброєння із взаємним аерофотографуванням територій. Цю пропозицію Радянський Союз відхилив. Далі питання роззброєння перекочувало до численних комісій і підкомісій, не уповноважених приймати остаточні рішення.

Москва намагалася зображувати себе захисником усіх поневолені народів. На цій же сесії Генеральної Асамблеї ООН М. Хрущов заклик; до негайної та цілковитої ліквідації колоніалізму. У відповідь на це пре ставник США висловив здивування з приводу того, що цього вимагала країна, яка у XXст. найбільше розширила свою територію. В такому дусі виступили й інші делегати. Дебати навколо проблеми ліквідації колоніалізму замість очікуваного радянською стороною тріумфу перетворилися у звинувачення СРСР у веденні імперської політики.

В умовах радянсько-американського протистояння позитивний вплив на міжнародні відносини справляла політика країн Західної Європи. Наприкінці 50-х років відбувалося їх економічне і політичних зближення. У березні 1957 р. у Римі було підписано договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Його засновкиками стали Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург

На зламі 50-60-х років найболючішою проблемою Європи став Західний Берлін, який Москва намагалася взяти під свій контроль. З цією метою Радянський Союз обстоював необхідність надати Західне му Берліну статусу вільного міста. Однак Захід усвідомлював, наскільки «вільним» буде це місто, з усіх боків оточене територією НДР. У середині 1959 р. «берлінське питання» стало центральним на Женевсь­кій конференції міністрів закордонних справ СРСР, США, Велик;: Британії та Франції. Учасники переговорів погодились, що Західний Берлін не належатиме ні НДР, ні ФРН. Західні держави ладні були значно скоротити чисельність окупаційних військ і погоджувались на залучення ООН до контролю над діяльністю західноберлінських ор­ганів влади. Радянська ж делегація не була готовою до обговоренню цих пропозицій. Женевські переговори відклали, а радянська стороне запевнила, що не буде вдаватись до односторонніх дій.

1 травня I960 р. над територією СРСР було збито американський шпигунський літак У-2. Москва успішно використала цей випад?! для пропагандистської атаки на Захід. М. Хрущов відмовився прибу­ти на конференцію глав чотирьох великих держав, яка невдовзі мала відбутись у Парижі.

13 серпня 1961 р. власті НДР звели Берлінський мур, який пере­тнув німецьку столицю і став символом поділу Європи. Командуван­ня НАТО й ОВД підвело танки впритул до кордону двох німецької держав. Впродовж декількох днів танки двох блоків розділяла смуті у десяток метрів. Напруження зростало. В останній момент радянських машини було відведено.

Карибська криза 1962 р. стала кульмінацією збройного протистояння двох воєнно-політичних блоків. Між лідерами СРСР і К було досягнуто таємної домовленості про будівництво на Кубі ракетної ядерної бази. Ракети для неї завозили у трюмах кораблів торговельного флоту СРСР і Куби. Радянські військові починання не залишилися непоміченими. У жовтні 1962 р. американський розвідувальний літак сфотографував будівництво ракетних шахт на Кубі. Фотографії було опубліковано. Американські дипломати на засіданні Ради Безпеки ООН представи­ли їх як докази розміщення радянської ядерної зброї у безпосередній близькості від кордонів США. Радянські представники всупереч оче­видним фактам заперечували присутність на острові грізної зброї. Президент США Дж. Кеннеді оголосив про встановлення морської блокади Куби, а 24 жовтня, у день впровадження блокади, радянсь­кий уряд виступив із заявою, розцінивши наміри американців затри­мувати кораблі як «безпрецедентні та агресивн

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать