Проблеми та перспективи взаємодії української діаспори Австралії з Україною

Проблеми та перспективи взаємодії української діаспори
Австралії з Україною

Сутність взаємодії діаспори з Україною можна визначити за трьома головними напрямкам: 1) країна походження закликає діаспору на допомогу; 2) діаспора прагне впливати на перебіг подій у країнах походження; 3) уряд країни виступає захисником прав і інтересів діаспори [1]. У ситуації з Україною та українською діаспорою дію цієї схеми можна було донедавна спостерігати на рівні певних громадсько-політичних сил. Останнім часом створюються умови, за яких усі три напрямки стають дедалі актуальнішими для офіційної України. Що ж до української діаспори, то тут є свої особливості.

Виявом індивідуального рівня взаємодії є: взаємне спілкування і контакти в процесі відвідин родичів і знайомих у країнах помешкання українців. До недавнього часу вони були спорадичними й за винятком окремих випадків односторонніми – у напрямку України. Сьогодні безсумнівним є факт двосторонності цієї форми взаємодії. Причому збільшується потік українців у Австралію (безпосередні, особисті, контакти й спілкування); широкий (у співставленні з недавнім минулим) доступ до інформації, яка зафіксована у письмових джерелах української діаспори та України. Йдеться про можливість, і передовсім в Україні, читати діаспорні газети, журнали, твори письменників, дослідників українського походження (опосередковані контакти). Ця форма контактів, принаймні на сьогоднішньому етапі взаємодії, є надзвичайно вагомою, тому варто всіляко її обопільно стимулювати, що й робиться. Маємо на увазі формування фонду “Зарубіжної Україніки” у Центральній науковій бібліотеці ім. В.І.Вернадського Академії наук України, діяльність Археографічної комісії Академії наук України та Республіканської асоціації українознавців по підготовці до видання в Україні значних архівних джерел і праць зарубіжних українознавців, активізацію обмінів друкованими матеріалами між науковими, громадськими, політичними організаціями та окремими громадянами. Одеська державна наукова бібліотека ім. М.Горького співпрацює з Фундацією Українознавчих Студій Австралії, що зробило можливим широкій читацькій аудиторії Одеси познайомитися з унікальними матеріалами щодо української діаспори в Австралії.

Якщо узагальнити чинники, які гальмують відносини у сфері індивідуальних взаємин, то серед них: світоглядні розходження і відчуження через довгу відсутність контактів; домінування у спілкуванні з представниками діаспори матеріального інтересу з боку українців України; незадовільне організаційно-побутове забезпечення в Україні, зайві клопоти з оформленням документів на в’їзд-виїзд [2].

На рівні групової взаємодії вже зараз можна говорити про певні традиції, оскільки впродовж десятиліть практикувалася з боку офіційних кіл України лише така форма зв’язків, як обмін делегаціями, художніми колективами, студентами. На нашу думку, перевага віддавалася саме цій формі, тому що вона забезпечувала ідеологічний контроль за характером і змістом зв’язків і не допускала, принаймні так вважалося, проникнення “ворожої” ідеології у соціалістичне середовище. Єдиним каналом таких зв’язків довгий час було Товариство “Україна”. На сучасному етапі групова взаємодія зазнала значних змін – розширилася географія контактування делегацій, художніх колективів як в Україні, так і в країну помешкання діаспори: сьогодні існує безліч каналів реалізації цієї форми взаємодії (наукові, громадські, політичні установи і організації, різноманітні асоціації, окремі творчі колективи, фонди тощо); з’явився новий канал – спільні малі підприємства, в основі яких лежить так званий етнічний бізнес.

Стимулюючим моментом у взаємодії представників різних частин українського етносу є факт розширення можливостей участі вчених, громадських і політичних діячів з України у тих заходах, які здійснювалися відомими науковими центрами, громадськими, політичними, державними організаціями зарубіжних країн, як от у міжнародних конференціях, конгресах, багатосторонніх нарадах з різних питань суспільного життя тощо.

Великий внесок у розширення сфери взаємодії між українською діаспорою та українцями в Україні роблять громадські організації – Комітет допомоги Народному Рухові України, Комітет захисту національних і людських Прав в Україні. Вони беруть участь у конкретних акціях сприяння Україні, зокрема у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи, надсилаючи до країни ліки, продукти харчування, сприяючи розбудові лікарень і т.д. [3]. Характерно, що ця допомога не обмежується етнічними параметрами, в її основі лежать загальнолюдські цінності. Така форма взаємодії була властива впродовж усього періоду існування української діаспори.

Допомога української діаспори Україні почалася ще в 1970-х роках, коли виникли можливості допомагати політичним в’язням. Форма допомоги правозахисникам була чітко визначена: допомагали матеріально, організовуючи фонди на фінансову підтримку політичних в’язнів і їхніх родин, і політично, виступаючи в західному світі від імені в’язнів, які через ізоляцію, ув’язнення та політичні умови в СРСР не були в змозі цього робити самі.

Ситуація докорінно змінилася з приходом до влади М.Горбачова й початком “перебудови”. В нових умовах виникли нові, поширені завдання. Якщо спочатку було наголошено на правах людини (що потім було поширено на права народу), то в новій дійсності політичною зброєю стала самостійницько-державна концепція українського народу. Допомога Комітету захисту