Культура Камбоджі План Історичний нарис Освіта Преса радіомовлення телебачення Література і

Реферат на тему:

Культура Камбоджі

План

I. Історичний нарис

II. Освіта

III. Преса, радіомовлення, телебачення

IV. Література і мистецтво

І. Історичний нарис

Перші дані про населення Камбоджі відносяться до раннього неоліту (5-е тисячоліття до н.е.), коли вже сформувалася родоплемінна організація, а населення займалося землеробством, рибальством, полюванням. До середини 1-го тис. до н.е. у предків кхмерів розвивалася самобутня культура епохи бронзи. Наприкінці 1-го тис. до н.е. починається обробка заліза. У цей же час у населення родючих долин КАМБОДЖА і дельти р. Меконг відбувся розпад родо-племінної організації, почалося формуватися класове суспільство.

Перша відома держава на території Камбоджі — Фунань (1—6 ст. н. е.; у дельті р. Меконг). Економічною основою древнього суспільства була громада, основне заняття — поливне рисівництво. Міста були великими ремісно-торговими центрами. Фунань підтримувала торгові і культурні зв'язки з Південною Індією і Китаєм. Державний устрій Фунани — монархія. Для древньої Камбоджі характерний індійський культурний вплив (у т.ч. індуїзм 1 по 5 ст.), класове суспільство формувалося в центральному і північному районах сучасної Камбоджі. Виниклі тут держави до середини 6 ст. підкорялися Фунани, потім стали самостійними.

У 7—8 ст. на території КАМБОДЖА склалися держави Ченла Землі і Ченла Води. У цей період ослабнули економічні позиції великої земельної аристократії, з'явилися нові форми експлуатації (панщина, іпотека), став продаж землі, виникло численне селянство (анак сре). Підвищилося значення середніх землевласників. Державний апарат придбав струнку ієрархічну структуру, усе більш зливаючись з жрецькою індуїстською верхівкою. У культурі почали переважати місцеві елементи, виникла кхмерска писемність.

У 9 ст. у дельті Меконгу і прилягаючих районах почалося формування імперії Камбуджадеша, що до 11 в. перетворилася в найбільшу державу Індокитайського півострова. У 11—13 ст. кхмерскі феодали не раз скоряли Тьямпу, вели війни з Дайвьетом (В'єтнамом), доходили до границь Пагана. Територія КАМБОДЖА досягла великих розмірів (див. ст. Камбуджадеша і карту до неї). Тривалі війни й інтенсивне храмове будівництво (храми Ангкор-Ват, Ангкор-Тхом, Байон і ін.) супроводжувалися подальшим поневолюванням общинників; загострилася класова боротьба, що прийняла форму селянських повстань. Наприкінці 13 в. імперія Камбуджадеша розпалася. Наприкінці 14 ст. зникла теократична влада монарха. Основу пануючого класу складали феодали, що не мали маєтків і, що одержували за службу відрахування від податків, що збираються з общинників. У зв'язку з ліквідацією наприкінці 14 ст. храмового землеволодіння (виникло в 9 ст.) збільшилося число селян, що залежали безпосередньо від держави. Тимчасова економічна стабілізація феодалізму привела до росту (особливо в 1-й половині 16 в.) продуктивних сил суспільства (удосконалювання іригаційні мережі, розширення рисових полів і ін.). З 16 в. розвивалися і зміцнювалися міста КАМБОДЖА — Пномпень (столиця з 1443), Ловек, Пурсат, Удонг і ін. Королівська влада сприяла поширенню буддизму; зводилися величезні статуї Будди. Наприкінці 16 ст. тайські війська розорили західну частину країни.

Основу соціальної структури КАМБОДЖА у 18—19 ст. складали селянські сусідські громади, що залежали, як правило, безпосередньо від держави; велике феодальне землеволодіння і дрібні маєтки одержали незначне поширення. Ослаблення КАМБОДЖА на початку 18 в. спричинило за собою встановлення її залежності від сіамської і в'єтнамської держав.

ІІ. Освіта

Перші світські школи в Камбоджі з'явилися в середині 19 в. із установленням панування французьких колонізаторів. У 1983 нараховувалося всього 980 державних початкових шкіл (173 тис. учнів) і близько 1,5 тис. початкових монастирських шкіл (близько 100 тис. учнів), 7 середніх навчальних закладів і 1 вище. До кінця колоніального періоду близько 80% населення було не писемне. Після завоювання незалежності народне утворення одержало значний розвиток, ДО 1985 відсоток неписьменних серед облич старше 15 років знизився до 67. У 1997 державні асигнування на освіту складали 1,4 млрд. рієлів (21,6% бюджету). Система народного утворення включає 6-літню безкоштовну початкову школу (2 ступіні по 3 роки кожна), неповну середню школу — коледж (4 роки навчання), повну середню школу — ліцей (7 років навчання, 2 ступіні — 4 і 3 роки). Навчальна програма коледжу і 1-й ступіні ліцею однакова, на 2-й ступіні ліцею відбувається поділ на гуманітарне, природничо-наукового і математичного напрямків. По закінченні ліцею одержують диплом «повного бакалавра», що дає право надходження у вузи. У мережі початкового навчання до 1985/86 навчального року було 1129 державних шкіл, 1531 монастирська школа, 93 середні школи (20 ліцеїв і 73 коледжу). У 1988/89 навчальному році в початкових школах навчалося 998 тис. учнів, у середніх школах — 107 тис. учнів. Професійно-технічна освіта здійснюється на базі початкової школи в професійних школах і технічних коледжах. Кваліфікованих робітників готують професійні центри. У 1986 нараховувалося 2