Іван Липа - спадщина митця

Епістолярна спадщина Івана Липи

Ім`я Івана Липи залишається на наш час майже невідомим як в історії України, так в літературі і культурі. Хоча у свою добу він був видатним громадським діячем, письменником і лікарем. Іван Липа залишив по собі великий творчій доробок, у який входять казки, притчі, повісті, вірші. Багато творів, на жаль, залишаються ненадрукованими і на сьогоднішній день, бо на початку ХХ століття заборонялося друкувати українською мовою. Залишалась невеличка купка періодичних видань, таких, як «Зоря», «Правда», «Літературно-Науковий Вісник», «Досвітні огні», альманах «За красою», в яких вміщено незначну кількість поетичних і прозових творів Івана Липи. Його творчість має величезне значення у розвитку української літератури і культури.

Невід`ємною складовою частиною творчого доробку письменника, безумовно, є його епістолярна спадщина. Адже і в написанні листів Іван Липа залишається насамперед митцем. Із епістолярію письменника можна довідатись не лише про цікаві автобіографічні факти, більшість листів Івана Липи самі по собі є довершеними творами. Саме в листах, у спілкуванні із своїми родичами та друзями, ми можемо побачити внутрішній світ митця, його думки та мрії: «У листах письменника відбивається духовний світ, складність і неповторність його особистості. Якщо твори письменника звернені до всіх, то у приватному листуванні своєму адресату він звіряє часто найпотаємніші задуми та мрії»[12,3].

Листи Івана Липи були не лише засобом спілкування, а мали також велике творче значення, оскільки в них ми бачимо значну кількість художніх тропів і синтаксичних конструкцій, властивих художньому твору.

Мета дослідження: проаналізувати листи Івана Липи, довести їх значущість у творчому доробку письменника, викликати у читачів інтерес до постаті митця для того, щоб ім`я та творчість із забуття.

Іван Липа був дуже активним у громадському житті України, свідомим громадянином. Він спілкувався із видатними діячами культури і літератури своєї доби, деякі з них були для письменника справжніми друзями, що ми можемо побачити із його листів. В архівах і відділах рукописів можна знайти листи Івана Липи до І.Франка, М.Вороного, Б.Грінченка, М.Грінченко, Н.Грінченко (дружина і дочка Б.Грінченка), Єфремова, О.Кобилянської, О.Кониського, О.Маковея, Г.Хоткевича, Панаса Мирного, а також листи до редакцій «Літературно-Наукового Вісника» і «Мети».

Із листів ми бачимо, що І.Липа по-братському ставився до М.Вороного, про це також свідчить їх сучасник Ілько Гаврилюк, цитуючи слова письменника: «Це мій побратим. Розумієте, Ілько Івановичу? Це однаково, що ми рідні брати. Ми прийняли побратимство по українському звичаю; з таким рідним почуттям і помремо»[2,7]. Про щиру дружбу свідчать листи Івана Липи до родини Грінченків. Не можна не згадати також про той факт, що Марія Грінченко була сестрою письменника. Він навіть приїздив у гості до родини Грінченків, коли вони мешкали у селі Олексіївка (Луганська область). Саме до М.Грінченко адресована найбільша кількість листів, на її відповідь митець чекав із нетерпінням.

Із листів Івана Липи до Івана Франка можна побачити, що у них були дружні стосунки. Ми зупинимось на більш детальному аналізі листів І.Липи до родини Грінченків та до Івана Франка. Саме у листуванні з цими прогресивними громадськими діячами його доби найбільш розкриваються політичні та суспільні переконання автора, його естетика і поетика. Читаючи ці листи, ми становимось свідками подій того часу, свідками уболівань автора за український народ, свою Батьківщину, полеміки Івана Липи з іншими літераторами.

Епістолярна спадщина І.Липи характеризується стильовою різноманітністю: він писав листи у розмовному, публіцистичному, художньому стилях, в залежності від того, до кого він звертався.

Найбільш поетичними, довірливими і щирими є листи Івана Липи до його сестри Марії Грінченко. Деякі з них написані у віршовій формі. Він завжди ласкаво звертається до дружини Б.Грінченка: сестра; сестриченька; дорога сестро, кохана сестро, люба сестро; хороша сестро; дорога сестриченько, моя хороша; сестро! Рідна!

На найбільшу увагу заслуговують листи, написані у віршовій формі, бо через призму саме цих листів митець звертається до своєї сестри, бідкаючись на долю, на неможливість втілення у життя своїх мрій, закликає її скоріше відповісти:

Ой то не громи на небі загуркотали,

То не моря заревіли, застогнали, -

То з вуст мої крилаті слова вилетали,

То мої рученьки папір біленький хапали

Листи до сестри у город Чернігів писали

Долю свою проклинали:

«Ой доле ж моя, доле вередлива,

Без міри неправдива!

Чом ти, доле неправдива, ти дала

Мені всього три талани?

Що один талан – моє чуле серденько,

Ще другий талан – мій розум ясненький,

А ще й третій талан – то нічому забуття не маю,

Свої рани до віку у серці ховаю?

Та ж дала мені, доле, хоч одного нещастя!

До кого пригортатися чулим серденьком?

Перед ким похвалитися розумом ясненьким?

У того друга - подружжя, що б йому забуття не мати

До віку у серці своєму ховати?

Нещастя-недолі

А тепер я без того погибаю,

Мов у неволі конаю.

Що приходе ніч – то забуття не маю

Своє лихо бурлацьке присипляю.

Та не присплю – не забуваю,

Що приходе день – то до роботи важкої беруся

І не

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать