УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ

Реферат на тему: УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО

ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ

Могутність війська за княжих часів була зумовлена в першу чергу його зв'язком з державою. Татарська навала у ХШ—XIV ст. призвела до занепаду української держа­ви і її війська. Землі України потрапляли під литовські, польські, угорські, молдавські прапори.

XV—XVIII ст. в історії України — це період козач­чини. Основною причиною зародження козацтва була не­безпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд. У цей час визріває на­ціональна свідомість народу, міцніє його бажання здо­бути свободу і незалежність.

Слово «козак» тлумачать по-різному. За однією з версій, це слово — турецького походження, означає «вільна, відважна, войовнича людина».

Козаками ставали вихідці з прикордонних замків і містечок, які йшли в степи, ловили звірів, билися з татарами. Спочатку вони не мали ніякої військової орга­нізації, а збирались у ватаги по кілька десятків чоловік, обирали отаманів з числа тих, хто мав воєнний досвід. Зброя їх була простою: луки, списи, сокири, шаблі, при­мітивні рушниці. Такі козацькі ватаги діяли в степах не­залежно одна від одної, зрідка об'єднуючись для спільної боротьби, їхньою тактикою була локальна війна, а метою — здобич. Лише у першій половині ХУІ ст. козаки освоїли простори нижче Дніпрових порогів — так званий Низ, або Запоріжжя, і почали будувати козацькі укріплення — січі (від слова «сікти»), У 1553 р. волин­ський князь Д. Вишневецький (?—1563) зібрав першу ватагу козаків (понад 300 чоловік), озброїв їх і пішов за Дніпрові пороги. На островах козаки знаходили для себе захист від татар, полювали, ловили рибу. Завзята боротьба козаків з татарами принесла Україні славу.

У 1568 р, польський король Сигізмунд Август (1520—1572) найняв козаків на організовану військову службу для захисту земель Польщі від кочівників. Утво­рилося реєстрове козацьке військо; козаки отримували платню, мали однаковий одяг, зброю, вправлялись у вій­ськовій майстерності. За реєстровими козаками зали­шалися права на волю.

На зразок організації реєстрових козаків почала перетворюватися решта козацького війська. Козаки поді­лялися на «зимівників», які зимували і постійно про-

живали в Січі, та паланкових козаків, які мешкали у поселеннях поза межами Січі, а для бойових походів чи боїв приходили до війська. Порівняно з простим людом козаки мали цілий ряд привілеїв: вибори військової старшини (командирів), звільнення від податків, влас­ний незалежний суд, безкоштовне утримання під час походів, право полювати і ловити рибу на Низу та ін.

Козацьке військо мало демократичний устрій. Усі важливі політичні й організаційні питання (вибори стар­шини, гетьманів, згода на військові походи, судові спра­ви, поділ угідь, укладання угод з іншими державами) ви­рішувалися на раді (мал. 6). Залежно від її учасників рада поділялася на повну, військову, генеральну, стар­шинську, чорну.

Командування військом здійснювала військова старшина різних ступенів. На чолі війська стояв геть­ман. Він був головою козацької держави, мав повну ад­міністративну владу, брав активну участь у законодавчій діяльності, судовій справі. Приймаючи рішення з основ­них питань, гетьман враховував думку генеральної та старшинської рад.

До генеральної старшини входили: обозний, судді, писар, осавули, хорунжий і бунчужний. Генеральний обозний займався військовим обозом, організовував обо­рону табору в походах, заправляв військовою артилерією. Йому підпорядковувалися полкові обозні. Генера­льні судді розглядали справи у генеральному суді. Гене­ральний підскарбій (скарбник) відав державною казною. Генеральний писар очолював генеральну військову кан­целярію козацької держави, вів найважливіші внутрішні та закордонні справи. Генеральні осавули керували окре­мими частинами козацької армії, проводили огляд військ. Генеральний хорунжий (хоружий) відповідав за військові прапори, керував «придворним» гетьманським військом. Бунчужний носив перед гетьманом бунчук (відзнаку гетьмана), допомагав гетьманові у походах.

Аналогічну структуру управління мав і полк. Адміністративна і військова влада у полку належала полковникові. Кожний полк (500—1000 чоловік) поді­лявся на сотні (роти) і курені (батальйони). До сотенного уряду входили: сотник, сотенний осавул, хорунжий і писар. У курені командував курінний отаман, або десят­ник (міський, сільський).

Усім військом керував кошовий отаман із суддями, осавулами, писарем; паланками — полковник з осавулом і писарем.

Козаки офіційно титулували один одного товари­шем, а гурт козаків — «товариством».

У першій половині XVII ст. запорізьке козацтво піднеслося до рівня кращих європейських армій. Особ­ливо відзначалася військовою майстерністю піхота, яка була головним видом козацького війська і вважалася найдосконалішою в Європі. Козацька піхота героїчно билася з ворогом, використовуючи особливу тактику: шикувалась у три шеренги (перша стріляла, друга подавала рушниці, а третя їх заряджала). Піхота козаків уміло штурмувала ворожі фортеці, а також сміливо вою­вала на морі на вітрильно-веслувальних дерев'яних човнах (мал. ). Козацькі човни (чайки) мали довжину 20 м, ширину — 3—4 м, глибину — 2,5 м. На основу з липового і вербового пня набивали дошки, робили вітри­ла. На одному човні було 20—30 веслярів, 50—70 вої­нів, 4—5 легких гармат. Швидкість чайки — 15 км/год. Козацькі чайки охороняли береги, ходили в

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать