Причини війни у Вєтнамі

В’єтнам. Причини війни .
З М І С Т

1. Причини війни у В‘єтнамі.

2. Війна за незалежність: 1945-1954 р.р. Розділ В‘єтнаму на дві частини.

3. Розвиток ДРВ.

4. Боротьба проти американських агресій в Південному В‘єтнамі: 1954-1975 р.р.

5. Наслідки війни в Індокитаї.

ВСТУП

Внаслідок того, що Фашистська Німеччина опинилася в числі переможних, після закінчення другої світової війни, розпочалося розповсюдження комуністичних ідей у світі та створення двох воєно-політичних блоків на чолі яких, відповідно стояли СРСР та США. В умовах розгортання “холодної війни” вони постійно втручалися у внутрішні справи країн, що входили у зону їх інтересів, гамагаючись встановити свій вплив у цих країнах.

Неоминув цей процес і країни Іднокитаю, а зокрема В‘єтнам, що був колонією Франції.

Внаслідок втручання США і СРСР розв‘язалася війна у цій країні, яка тривала близько тридцяти років.

Війна за незалежність 1945-1954 р.р. Розподіл В‘єтнаму на дві частини.

В‘єтнам, розташований на східному узбережжі Індокитайського півострова, в середині ХІХ ст. зазнав агресії французьких колонізаторів і до 1884 р. став колонією Франції. Вся історія колоніального В‘єтнаму сповнена боротьбою волелюбного в‘єтнамського народу проти колоніального рабства. Під впливом Великої Жовтневої революції в Росії у В‘єтнамі почали поширюватися ідеї марксизму, з‘явились політичні партії. В 1930 р. по ініциативі Хо Ші Міна була створена Комуністична партія Ідокитаю (КПІН). З цього часу комцністи В‘єтнаму йшли на чолі визвольної війни.

На початку другої світової війни , коли Індокитай, був окупований японськими військами, у В‘єтнамі за ініциативою КПІН склався широкий національний фронт “Ліга боротьби за незалежність” – В‘єть-Мінь.

У березні 1945 р. японці витіснили французьку адміністрацію з Індокитаю і встановили формально незалежний уряд начолі з тодішнім імператором Бао Баєм. Отже, на момент поразки Японії французи були тимчасово усунуті. Як і в багатьох інших місцях Азії, союзницьки окупаційні сили були неспроможні десантуватися. Тому, в серпні 1945 р. В‘єт-Мінь очолив загальне повстання в‘єтнамського народу, яке закінчилося повною перемогою. Коли тисячи бійців В‘єт-Міню увійшли до Ханою ,вони не зустріли жодного опору. Колишній імператор зрікся престолу і незабаром виїхав до Франції. 2 вересня 1945 р. керівник Компартії Індокита. Хо Ші Мін проголосив Декларацію Незалежності, яка сповістила “народження” вільної країни – Демократичної республіки В‘єтнам (ДРВ).

Пройшли вибори до Національних зборів , була прийнята Коституція ,яка закріпила республіканську форму правління і основні права та свободи громадян. Президенто був обраний Хо Ші Мін. Лідер комуністів та в‘єтнамців опинився у виграшній витуації, оскільки немав противників серед націоналістів у боротьбі за владу.

Керівництво ДРВ почало налагоджувати виробництво воєнного спорядження, а також товарів для населення. були побудовані десятки невеликих державних підприємств, відкритий в 1951 р. Національний Банк. В кінці 40-х років почалась аграрна реформа, головним кроком якої став закон про передачу селянам демлі в‘єтнамських і французькиї поміщиків за принципом “Земля тим, хто її обробляє”.

Проте занрозу становили міжнародні проблеми. Почався розкол В‘єтнаму на дві частини.

За рішенням Потсдамської конференції держав-переможниць у другій світовій війні, яка відбулась 17 линя – 2 серпня 1945 р. у Потсдамі (поблизу Берліна), для розброєння японців у французькому Індокитаю на північь від 17-ї паралелі були направлені війська Китайської Республіки, а на південь від цієї межі – військові сили Великобитанії. Британці захопили Сайгон і підготували Південь для зміни своїх віськ на французьки.

У 1946 р. війська республіки Китай та Великобританії були виведені з Індокитаю. Тим часом Франція спромоглася лиш зміцнитися на Півдні. Хо Ші Мін розумів, що будь-які плани щодо майбутнього В‘єтнаму вимагають схвалення з боку Парижа і тому намагався провести переговори з французьским урядом. До складу повоєнних урядів Франції входили міністри-комуністи і Хо Ші Мін фсподівався прихильного ставлення до в‘єтнамських справ. Проте імперіалістичні кола Франції не бажали втрачати фсвою багату колонію. Після того фк Франція зробила ставку на швидкоруч сформований маріонетковий уряд на чолі з Бао Баєм воєнні питання вийшли на перший план.

У листопаді 1946 р. французи бомьардували місто-порт Хайфон. У відповідь в‘єтнамські комуністи розгорнули наступ на французькі гарнизони і весь народ В‘єтнаму піднявся на захист завойованної революції. Війна швидко набувала жорстокого, кривавого характеру. До неї виявили інтерес лідери двох наймогутніших держав. У січні 1950 р. СРСР та КНР визнали уряд Хо Ші Міна, наступного місяця США та Великобританія визнали уряд Бао Бая.

Утворення комуністичного Китаю мало суттєвий вплив на хід французько-в‘єтнамської війни. КНР зброєю, радниками, а подекуди і “добровольцями” активно підтримували своїх в‘єтнамських однодумців. У листопаді 1950 р. на півночі Індокитаю в районі міста Лангонона французи вперше зазнали серйозної поразки.

У 1951 р. було створено Єдиний національно-визвольний фронт В‘єтнаму, Лаосу і Камбоджі. В‘єтнамські війська (формально-добровольні) брали участь у бойових операціях національних сил лаосу та Камбоджі. французькі військові підрозділи були втягнуті