Александр Македонський

План

1. Дитинство та юність.

2. Царювання й військові походи.

3. Останній військовий похід.

ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ

Дельфійським оракулом у сиву давнину було передвіще­но Македонії, що як тільки Боттіеє, закладаючи табір, поба­чить уві сні череду кіз, то відтоді на тому місці буде закладене велике місто. Перекази говорили, що тільки завдяки тому са­мому дельфійському оракулові й змогла виникнути древня столиця Македонії. Раніше вона називалася «Едесса», а люди її знали як місто «багате на воду». Для самих македонян воно було «козячим містом», і вони називали його коротко — Егі. Саме в цьому місті народився найвідоміший завойовник усіх часів — Александр Великий.

Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його жит­тя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самови­значенні. Відповідно до спогадів сучасників Александра, у ди­тинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір. Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Александром, вва­жали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послу­ху. Це пояснювалося дуже просто. Александр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках .таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього доб­ром, з Александром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чут­ливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. При­страсті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духові. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опа­новувати себе, невблаганність, юний Александр, очевидно, ус­падкував від своєї матері.

Імовірно, про велич цього хлопчика в майбутньому мож­на було здогадатися, спостерігаючи за ним із дитинства. Він міг бути й невблаганним романтиком, і тверезим раціоналіс­том, і безнадійно закоханим, і жорстоким ґвалтівником.

Минали роки, Александр дорослішав. Філіпп, його бать­ко, почав відчувати, наскільки холодно до нього ставиться його син. У ньому не відчувалося звичайної синівської при­хильності. Швидше за все, це пояснювалося напруженими сто­сунками між його батьками. Тим більше що Александр був дуже прив'язаний до матері. Він знав про невірність свого батька, знав, що мати, Олімпіада, ненавидить його, ревнує. Цю жорстокість і перейняв від матері Александр. До того ж він ще й заздрив своєму батькові, його успіхам. Йому дуже хотілося, щоб у майбутньому йому випала можливість помірятися з влас­ним батьком славою й силами. Філіп, як міг, намагався знайти спільну мову зі своїм сином, але всі його спроби закінчували­ся розчаруванням. Він прекрасно усвідомлював, що вплив матері на Александра набагато більший, ніж його власний. До того ж йому було відомо, що улюблені вчителі сина Лісімах і Леонід повністю підтримували Олімпіаду. Філіппові не подо­балося таке ставлення, і він вирішив, що Александра .може «переробити» тільки справді велика людина. Тому Філіпп від^ правляє Арістотелю на острів Лесбос своє запрошення й неза­баром одержує позитивну відповідь.

Арістотель зумів побачити в юному Александрі найбіль­шого проводиря еллінів і до того ж наймогутнішого волода­ря Європи. Тому філософ і погодився на пропозицію Філіп-па навчати його сина. Арістотель не прагнув стати радником при дворі, тому що його цікавив тільки юнак. У той час філософові було приблизно сорок років. Арістотель не хотів видатися Александру мудрецем з уже усталеним світогля­дом. Його постійно кликала вперед спрага нового, незвіда» ного. Він просив Александра не вважати його всезнаючивд філософом, якому відомі відповіді на всі питання. Тому Арі­стотель і Александр так потоваришували й навіть полюбили один одного. Вони разом шукали нове, прагнули осягнути невідоме.

Минав час. Александр ріс, перетворюючись на дорослу людину. Настав такий момент, коли Філіп вирішив, що син став дорослим. Він вирішує довірити' йому управління держа­вою. У 340 році до н. е. Александр, одержавши від батька царську печатку, стає на чолі держави. Філіпп у цей час здійс­нив похід на Перинф. Александру ж було всього 16 років. У той час повстали меди, що жили у верхів'ях Стримона. Алек­сандр вдало придушив повстання й заселив медами імперію, перейменувавши їхню столицю на Александрополь. Філіпп порадів за сина та почав давати йому й інші доручення. У 338 році до н. е. Александр уже входив до штабу Філіппа, а.в битві під Херонеєю, коли йому було всього вісімнадцять ро­ків, командував одним із флангів македонської .армії, на чолі гетайрів розбив стрій і в такий спосіб вирішив результат бою. Спадкоємець, імовірно, почувався щасливим, коли батько на_г дав йому можливість діяти самостійно. Незабаром Александ­ра почала гнітити роль спадкоємця такої діяльної й геніальнвї людини, якою був його батько; починають виникати розбіж­ності між батьком і сином.

У 337 році до н. е. Філіппа охоплює досі небувала при­страсть. Він закохується в дівчину з найбільш знатної маке­донської родини. Дівчину звали Клеопатра. Родичі цієї дівчи­ни наполягають на тому, щоб спадкоємці мали повне право на успадкування престолу.

Весілля Філіппа й Клеопатри було дуже пишним. Алексан-дрові довелося бути присутнім і на весіллі, і на бенкеті. Він напився більше, ніж слід. Сорокашест