Європа XIV-XV ст.

РЕФЕРАТ

на тему:

Європа XIV-XV ст.ст.

ПЛАН

1. Економічний розвиток країн Європи в XІV-XV ст.

2. Культура Європи XІV-XV ст.

Список використаної літератури

1. Економічний розвиток країн Європи в XІV-XV ст.

Господарство епохи середньовіччя 14-15 ст.ст.. характеризується перш за все пануванням приватної власності на землю. Основний дохід, а відтак і можливість вижити, люди отримували від землі, яка вважалася головним багатством. Люди, які нею володіли, як правило, панували в суспільстві. Ієрархічна структура земельної власності, що грунтувалася на васальних зв'язках, призводила до протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням, яке зберігалося. Селяни знаходилися в особистій. поземельній, судово-адміністративній і військово-політичній залежності від землевласників. Домінувало натуральне господарство. Обмін відігравав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства створювалися ручною працею. Знаряддя праці були примітивними. Енергія вітру і рік, вугілля і деревини почала використовуватися лише в пізньому середньовіччі і спочатку дуже обмежено.

Місце людини в суспільстві, як правило, визначалося не її особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина — селянином, син ремісника — ремісником.

Основними формами господарської діяльності були: сеньйорія (феодальна садиба), ремісничий цех, торгова гільдія. В цілому, економіка була аграрно-ремісницькою, що єднає її з господарством стародавніх цивілізацій і дає підставу називати цивілізацію, яка існувала до кінця XV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство — традиційним.

ХІ-ХV ст. — період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного дробництва.

Генеза та розвиток нових господарських форм в середньовічній Європі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в основному на соціально-економічній спадщині Римської імперії та господарських досягненнях германських племен.

З кінця XI ст. зростанню і процвітанню західноєвропейських міст сприяли хрестові походи. Особливо успішно розвивалися середземноморські міста — цспіріі левантійської торгівлі.

Від інших людських поселень місто відрізнялося тим, що в ньому був торг (ринок). Торги відбувалися в означені дні тижня, а великі торги — кілька разів на рік. У центрі міста на ринковій площі знаходилася ратуша — адміністративний осередок. Ві д центральної площі на всі сторони розходилися головні дороги. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі). Значна частина міського населення була зайнята у сільськогосподарському виробництві.

Доступ до міст був широко відкритий для нових громадян. Хто проживав у місті один рі к і оди н день, той міг розраховувати на охорону з боку міського уряду.

Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширені галузі міського ре месла—текстильне виробництво (виготовлення вовняних, льняних і шовкових тканин), виплавка і обробка металів. Серед галузей текстильного виробництва домінувало виготовлення сукна і грубих вовняних тканин. Основними центрами вовняного виробництва в середньовічній Європі були район Фландрі ї і Флоренція. Шовко-виробництво, запозичене в країнах Сходу, розвивалося в північноіталійських містах і деяких містах Франції (Ліон).

Значного розвитку досягло виробництво зброї. Безперервні вій ни вимагали великої кількості зброї і металічних обладунків (кольчуг, панцирів, щитів, шоломів). Попит на метал зумовив прискорений розвиток металургії. Відбувся перехід від відкритих горні в до закритих печей, які забезпечували високий температурний режим і дозволяли виготовляти залізо із тугоплавких руд. У XV ст. доменні печі мала більшість захі дноєвропейських країн.

Великих успіхів досягла гірнича справа. Найбільш відомими оули альпійські, чеські, надрейнські, французькі, англійські й шведські копальні. Залізна руда мала збут для потреб міського життя і особливо для потреб війська. Соляні копальні були власністю держави і приносили великі прибутки.

Характерною рисою середньовічного ремесла була його цехова організація — об'є днання ремісників одніє ї чи ряду професій в межах міста у спілки — цехи. Таке об'є днання було обумовлене всією системою середньовічних соціально-економічних відносин, феодально-становою структурою суспільства. Серед основних причин їх виникнення слід виділити такі: необхідність згуртування проти об'є днаного розбійницького дворянства, потреба ремісників у спільних ринкових приміщеннях (ремісники були одночасно й купцями), зростання конкуренції з боку сільських ремісників. В умовах політичної нестабільності і залежності від сил природи ремісничі корпорації створювали необхідні умови для професійної діяльності своїх членів, забезпечували їм особисту свободу, права і вольності, взаємодопомогу і захист, оберігали майно.

В першу чергу цехи були об'єднаннями економічного характеру, які виконували завдання організації виробництва і збуту продукції, а також охорони економічних інтересів ремісників. Ремісничі цехи вели боротьбу за встановлення так званого цехового примусу, тобто визнання за їх членами монопольного права на виготовлення і збут даного виду ремісничих виробів у межах міста або його округи, що зумовлювалося в основному вузькістю ринку, обмеженістю попиту на реміс