Радянізація західноукраїнських земель і доля волинської інтелігенції у 1939 р

.

До 1939 р. в основному завершився процес формування радянської тоталітарної системи, в якій інтереси держави і її керівництва стали остаточно переважати над інтересами окремої людини, особи. Визначилося й ставлення радянської влади до інтелігенції, яку в той період було зведено до рівня “прошарку” між робітничим класом і селянством. Більшовицька партія, починаючи з часів свого вождя і натхненника В.Леніна, накопичила на той час величезний арсенал всіляких інструментів впливу для регулювання своїх відносин з цією специфічною та особливою категорією населення, які мала можливість неодноразово перевірити на практиці. Серед них заходи соціального, економічного, політичного, ідеологічного впливу й, особливо, фізичних та моральних репресій, що нібито “диктувалися революційною доцільністю” [7, 23].

Отже, приступаючи до радянізації західноукраїнських земель, які стали черговим політичним полігоном, де вкотре випробовувалася сталінська тоталітарна машина, “визволителі” діяли рішуче і швидко, за попередньо спланованим і розробленим у деталях сценарієм. Уже перед вступом на територію Волині та Галичини військ спеціально створеного на базі Київського військового округу Українського фронту його командуючий С.Тимошенко одержав пам’ятку, в якій викладалася послідовність основних заходів військової адміністрації в ході та під час захоплення визначених у відповідності з радянсько – німецьким договором від 23 серпня 1939 р. для СРСР теренів Польської держави.

Паралельно з Києва до Москви надійшла шифрограма, що містила сувору таємну директиву керівника НКВС Л.Берії у зв’язку із запланованим входженням Червоної Армії на територію Західної України і Західної Білорусії, яка найбільш виразно відображає масштаби репресивно–каральних дій, запланованих сталінським керівництвом: “з просуванням наших військ та зайняттям тих чи інших міст будуть створюватися тимчасові управління (тимчасовий орган влади), до складу яких уввійдуть керівники опергруп НКВС” [9, 7].

Директивою передбачалося негайно зайняти всі установи зв’язку, поставивши на їх чолі своїх надійних людей. Це стосувалося також приміщень банків, казначейств, сховищ державних та громадських цінностей, друкарень, редакцій газет, складів паперу, продовольства, пального, всіх архівів тощо.

Особливу увагу було звернуто на арешти працівників державного апарату та жандармерії, а також як закладників представників поміщиків, капіталістів, князів, дворян. Водночас необхідно було взяти під контроль тюрми, залізниці. Опергрупам – зайняти приміщення, що відповідали б вимогам роботи НКВС. Крім того, працівники НКВС мали взяти активну участь у підготовці до виборів у Народні збори і всіляко підтримувати тимчасові управління, співпрацюючи з військовими.

За цим сценарієм і розгорнулася робота з радянізації частини території колишньої Польщі, на яку вступила Червона Армія 17 вересня 1939 р., з перших днів наполегливо здійснюючи примусове насадження політичної, економічної, соціальної та духовної структур, що становили основу тодішнього радянського суспільного ладу.

Тривалий час у вітчизняній історіографії зміст цього процесу подавався лише у позитивному плані, спотворюючи тим самим історичну свідомість і згубно позначаючись на висвітленні цієї важливої проблеми минулого регіону. Нині простежуємо протилежну картину: соціально-економічні зміни на Волині, як і по Західній Україні в цілому, подаються виключно у негативному світлі. Між тим, аналіз тодішніх подій дає підстави зробити висновок, що перетворення у соціально-економічній сфері мали суперечливий характер.

Дійсно, спочатку населення західноукраїнських земель вважало прихід Червоної Армії визво­ленням з-під гніту Польської держави, і це було великим святом та водночас сподіванням на кращу долю. Волиняни сподівалися, що визволителі принесуть у їхній край справедливий правопорядок, допоможуть втілити у життя віковічні прагнення до національного самовизначення. Але вже ближчим часом виявилося , що всі ці сподівання були марними.

Як засвідчують спогади мешканців міст і сіл Волині, які свідомо пережили цей період [3, 95-96], підпорядкування проблемам тоталітарної держави промисловості, сільського господарства, фінансів, заходи у соціальній сфері співпадали з об’єктивними проблемами розвитку тодішнього західноукра­їнського суспільства. Зокрема, відчувалася нагальна потреба у налагодженні роботи промислових підприємств, торгівлі, об’єктів соціально-побутової сфери, які за умов Польщі внаслідок дискриміна­ційної асиміляторської економічної політики перебували на незадовільному рівні розвитку. Заходи радянської влади в цьому напрямі супроводжувалися значними капіталовкладеннями.

За принципом радянської системи навчання перебудовувалась освіта. Скасовувався поділ шкіл на державні й приватні. Всі вони перейшли на державне утримання. Освіта в переважній більшості стала україномовною. Майже подвоїлося число українських шкіл. Кількість учнів зросла на 50 відсотків. У 1939 р. відмінене викладання релігії, історії Польщі, польської мови. У повідомленні міського відділу народної освіти від 14 жовтня 1939 р. зазначалося: “Всі школи міста Луцька розпочали науку ... в них введена програма навчання згідно з радянським устроєм: викладання релігії, історії Польщі і польської мови виключено, вчителів, що займалися вихованням релігійним, усунено. Школи працюють в напрямі вилучення пролетарської культури, діти виховуються в дусі радянського устрою” [4, 1].

У