Адам Смит

Економічне вчення А. Сміта

Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурного періоду. У його працях і в працях його послідовни­ка Д. Рікардо класична політична економія досягла найвищого роз­витку.

Народився А.Сміт у шотландському місті Керколді в родині мит­ного чиновника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорда, де вивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику. 1751 р. був обраний професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. 1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії, він осе­ляється в рідному місті Керколді, де працює над книжкою «Дослі­дження про природу і причини багатства народів», її було опубліко­вано 1776 р. і вона здобула Смітові світову славу. Його стали називати «шотландським мудрецем», творцем нової науки — полі­тичної економії. Останні роки свого життя Сміт був митним коміса­ром Шотландії.

Наслідуючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою нау­кове завдання ЇЇ комплексного дослідження. У своїх працях він роз­глядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, гро­мадські, економічні. У «Багатстві народів», зокрема, Сміт досліджує «людину економічну», однак не ізолює ЇЇ від двох інших аспектів людської природи.

Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індук­тивним. Він аналізує як внутрішні закономірності економічних явищ, так і описує їхні зовнішні прояви. Працям Сміта притаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, який запере­чувався в марксистській літературі (на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм як вічний спосіб виробництва), то він проявляється в тім, що Сміт визнає зміни звичаїв, інститутів, економічних категорій, неоднаковість таких у різних народів, і вважає, що вивчення й пі­знання їх можливе лише в процесі еволюції.

Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їхню економічну поведінку. Головними є такі, як трудове походжен­ня життєвих благ, схильність до обміну послугами або результа­тами своєї праці, егоїстичні інтереси — намагання поліпшити своє становище.

Трудове походження життєвих благ змушує людину жертвувати заради них «своїм дозвіллям, свободою, спокоєм»¹ . Схильність до обміну, «схильність міняти,, вимінювати, обмінювати один предмет на інший»² — одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що люди через поділ праці концентрують свою діяль­ність на якійсь певній її формі, що підвищує ЇЇ продуктивність. Ке­руючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, лю­дина оптимізує свої зусилля, а це обертається на вигоду для всього суспільства.

Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної еко­номії про «природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він підкреслює, що за умов «природного порядку» (ві­льної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидима рука», тобто економічне життя людей під­порядковується об'єктивним закономірностям. У трактуванні «при­родного порядку» Сміт виходить з двох принципів: об'єктивної за­кономірності природи — дії об'єктивних законів природи — «невидимої руки» і «природної свободи» людини.

Дія об'єктивних законів спрямована на благо людини. Проте благотворність дії об'єктивних законів не абсолютна. Вона передба­чає певні соціальні умови, а саме — природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини (за умов дотримання нею «законів справедливості») вільно захищати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини збігатиметься з дією природних сил, «невидимої руки», тобто із законами природи.

У концепціях наступників А.Сміта — Рікардо, Сен-Сімона й особливо К.Маркса — саме ця теза відсутня. У них залишилась ли­ше об'єктивна закономірність, що керує поведінкою людини.

Ідею природного порядку Сміт поширює І на діяльність держави. Він є прихильником економічного лібералізму, вільної гри госпо­дарських сил, невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визнає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювався за державне регулювання норми процента й мінімуму заробітної плати.

Поділ праці і гроші. Свій твір А. Сміт починає з розгляду поділу праці. Це не випадково, адже він — економіст мануфактурного пе­ріоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство по­роджується обміном, і фізіократів, які зв'язували Його із сільським господарством, Сміт чітко називає першоджерело багатства — пра­цю. Вступ до свого твору він починає так: «Щорічна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє йому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються ним протягом ро­ку і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що одержується в обмін на ці продукти в інших наро­дів»¹ . Але кількість цих продуктів, продовжує Сміт, залежить від кількості праці, що функціонує у виробництві, і від майстерності робітника, рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальним фактором зростання багатства й «загаль