Архітектура Месопотамії

У VI-III тисячоріччях до н.е. у північній частині Месопотамії сформувалися шумерські міста-держави, з яких найбільшим політичним впливом володіли Киш, Ур, Урук і Лагаш. Міста воювали один з одним доти, поки в XXIV-XXII століттях до н. е. їх не завоював Саргон Древній, засновник Аккадской держави зі столицею в місті Аккаде.

У XXII столітті до н. е. Аккадська держава розпалася, і шумерські міста одержали незалежність. На цей період довівся другий етап розквіту шумерської культури, що зосередилася в Лагаше й Уре.

У XX-XVII століттях до н. е. велика частина поселень Месопотамії об'єдналася, центром був проголошений Вавилон. Після перемоги над частиною, що залишилася, Месопотамії - Ассирією - Вавилон ще більше зміцнив свій вплив. Наприкінці VII століття до н. е. було утворене Нововавілонське (Халдейське) царство, що проіснувало протягом ста років.

Як і в Єгипті, у Месопотамії існував дефіцит дерева і каменю, тому для будівництва жител і монументальних споруджень використовувався цегла-сирець розміром 20 ' 30 ' 10 див, а пізніше - 31 ' 34 ' 10 див. Народи Месопотамії вміли обпалювати цеглу, однак такий матеріал застосовувався в основному для облицювання будинків.

Для скріплення цеглин робили розчин із глини, іноді з додаванням бітуму (гірської смоли) чи золи, у якості водоізоляційного і сполучного матеріалу також широко застосовували бітум. Через кожні 5-13 шарів цегли укладали очеретяні циновки, просочені бітумом, що поліпшували зв'язок і міцність стін і одночасно служили захистом від ґрунтових солей і вологи. Як основу для стіни встановлювали очеретяний тин, обмазаний глиною.

Особливо коштовними породами дерева в Месопотамії вважалися пальма, що росте на її території, і привізні кедр і сосна. Їх використовували для виконання перекриттів, що представляли в основному суцільні накати, деталей дверей, вікон, а також для обробки інтер'єра і виготовлення меблів. З дерева менш коштовних порід робили опалубку для формування цеглин.

У Месопотамії раніш, ніж в інших країнах, перекриття придбали форму зводів, що було зв'язано з дефіцитом деревини і кам'яних блоків, що широко використовувалися іншими народами. Наприкінці VI тисячоріччя до н. е. повсюдно застосовувалися помилкові зводи, а в III тисячоріччі до н. е. - розпірні клінчаті зводи (викладені з плит зі швами у формі клинів). Для економії деревини клінчаті зводи споруджувалися тільки з цегли-сирцю (кружала не використовувалися).

Зводи розташовувалися послідовними поперечними рядами-арками, що укладалися з нахилом: плити кріпилися до сусідніх рядів глинобитним розчином. Зводи мали овальну, а іноді навіть стрілчасту форму, що значно полегшувало будівництво. Перекриття жител уключали дерев'яні балкові настили.

Пізніше, в епоху розквіту Ассирії і Вавилона, навчилися обробляти і застосовувати камінь - їм викладали фундаменти, цоколі, а також облицьовували стіни. Для будівництва храмів, палаців і оборонних споруджень стали використовувати обпалена цегла. Матеріалом для інших будівель продовжував служити цегла-сирець, а як сполучний матеріал як і раніше використовували бітум.

Таким чином, основною рисою споруджень Месопотамії було сполучення сирцевих стін і кам'яного облицювання. Для обробки стін використовували штукатурку із суміші гіпсу і сповісти, різні орнаменти з глини, керамічне облицювання.

Планування великих міст Месопотамії найчастіше повторювалося:

у центрі знаходився храм, присвячений богу - заступнику міста. З плином років храм звичайно добудовувався, перебудовувався, але ніколи не переносився на інше місце (храм з Абу-Шахрайна, у стародавності Эредуга). Для будівництва звичайно вибиралося саме піднесене місце, на якому зводилася висока платформа, а потім уже - храм.

Храм уключав святилище овальної чи прямокутної форми, зрушене до краю платформи. Перед святилищем мався невеликий відкритий дворик. У святилище знаходилася статуя бога, якому присвячувався храм. Спочатку в будь-яку частину храму могли потрапити всі бажаючі, пізніше у святилище стали допускати тільки присвячених. Про внутрішню прикрасу храмів майже нічого не відомо. Можливо, стіни розписувалися, однак через вологий клімат розпису не збереглися. І тільки в Телль-Укайре був знайдений храм, на стінах якого ще можна Розглянути залишки розписів.

Під час проведення розкопок на місці розташування Урука, крім храмів і жител, археологи знайшли Червоний будинок - споруда, нетипова для того періоду. Його функції так і залишилися невідомими, однак деякими істориками було висловлене припущення, що в ньому проводилися народні збори. Червоний будинок уключав двір, обнесений колонами і напівколонами. На одному кінці двору знаходилася площадка-естрада, на яку можна було піднятися по бічних сход. Для прикраси колон і напівколон використана мозаїка, що представляє собою конуси з чи глини каменю, розфарбовані в червоний, чорний і білий кольори. Чергування конусів різних квітів походило на візерунок очеретяного плетива (мал.12).

Наприкінці III тисячоріччя до н. е. із двох держав - Шумер і Аккад - була утворена об'єднана держава зі столицею в місті Ур (держава теж звалася Ур). Місто включало храмові і палацеві комплекси, що знаходилися в центрі й обнесені високою фортечною стіною. Одним із самих значних споруджень Ура, видимо, був зиккурат.

Зиккурат складався з трьох веж, що утворять широкі тераси, що піднімалися друг над іншому й у чомусь схожі на східчасті піраміди древніх єгиптян. На