Історичні корені української національної символіки

УКООПСПІЛКА

Львівська комерційна академія

Кафедра історії та політології

Реферат на тему:

“Історичні корені української національної символіки”

Виконав студент:

191 групи

Беган Роман

Перевірив:

ВдовичинІ.Я.

Львів-2000

План:

1.Вступ

2.Історичні корені тризуба

3.Прапори

Хочемо ми цього чи ні, інтерес до історії того скажімо, три­зуба або жовто-блакитного прапора буде постійно поглиблюватися. відтак виникатимуть конфлікти навколо такого наболілого питання, як використання цієї символіки в пов­сякденному житті. І дивуватися цьому не слід, оскільки з часів культу особи Сталіна і застою наша наукова літера­тура пов'язувала походження тризуба і жовто-блакитного прапора в основному лише з буржуазно-націоналістичною Центральною радою та петлюрівською Директорією, тими кривавими подіями, які відбувалися тоді на українській землі.

Справді, ці атрибути .державності були прийняті Цент­ральною радою в 1918 p: Про це протягом багатьох десяти­літь однобоко, на догоду якимось «вищим інтересам» (а не об'єктивному висвітленню суспільних процесів), розтлума­чувалося нашими ідеологічними інстанціями, позбавляючни дослідників бодай ретроспективного погляду в наше мину­ле, боячись, певно,. того, аби народ не знав про коріння своєї національної символіки, її історичну традицію. А вона, зад­ля істини мусимо сказати, справді глибока, багатовікова. Тож дуже прикро, що й сьогодні часто доводиться чути: національною символікoю не треба нікого дратувати, бо це, мовляв, символіка Петлюри й Бандери. З огляду на такі підходи маємо своєчасно правдиво і кваліфіковано розтлу­мачити людям походження й традиції національної симво­ліки з тим, аби вони самі вирішували, що повинно залишатися в оновленому суспільстві.

Вирішуючи це питання, треба, як дуже слушно зауважу­вав дореволюційний російський дослідник Володимир Бє­лінський, пам'ятати, що «древня емблема чи колір мають завжди незмінно бути збережені в державних відзнаках у недоторканому вигляді подібно тому, як у роду зберігають­ся давні традиції і' герб». Нововведення в галузі гербових та інших ознак державно-національного характеру, продов­жує Бєлінський, позбавляють емблему і колір історичної популярності і надають їм характеру офіційного штемпеля, якими вони ніколи не повинні бути

До речі, національні кольори, шановані в багатьох краї­нах протягом століть, за часів національно-визвольної чи буржуазно-демократичної революцій об'єднуються, як пра­вило, на прапорі нових державних формувань. Подібні фак­ти мають місце в соціалістичних країнах. Так, державні ко­льори сьогоднішньої Польщі — червоний і білий — відомі ще з Х—XI століть, а в 1918 p. саме вони утворили сучас­ний прапор цієї країни. Угорський державний стяг за тра­дицією, яка сягає XIII ст., має таке поєднання кольорів — червоно-біло-зелений; у сучасному вигляді прапор з'явився вперше ще на початку XVII ст. Головне знамено Румунії несе в собі традицію поєднання трьох кольорів (синього, жовтого й червоного) з 1848 p. Таке глибоке історичне ко­ріння має сьогоднішня, державна символіка більшості країн світу. Це, природно, слід врахувати нашим вітчизняним до­слідникам, котрі беруть на себе відповідальну місію дава­ти рекомендації щодо обгрунтування державної й права на існування національної символіки.

Як свідчать історичні джерела, східні слов'яни використовували символічні знаки ще в період родоплемінного ладу на території України. Ними для вирізнення роду чи пізні­ше—окремих знатних родин могли бути хрест, квадрат, ромб, коло, дещо пізніше—півмісяць, зірки, квіти, зброя геральдичні звірі та птахи, зокрема олені, орли...

Це пояснювалося тим, що кожний рід первісних людей обожнював для себе якогось звіра, птаха чи явище природи, маючи його за символ. А зображення, наприклад сонця, слу­жило родовим знаком. У ті часи ці знаки часто використо­вувалися для означення пасовищ, водоймищ, а також, що дуже важливо, для визначення територіальних меж певного роду.

З початком розкладу роду, виділення з нього общин і сімей, у процесі переходу до общинної, а потім і до приватній власності родові емблеми перетворюються спочатку в сімейні, а згодом — в особисті. Особливого поширення на­бувають знаки, які ставляться для означення приватної власності, скажімо, на засоби праці, побутові предмети. В першу чергу, їх вживають ремісники й купці. Останні, зокрема, щоб відрізнити свій товар від товару інших куп­ців, ставили торговельні знаки, наприклад на круги воску.

Це було щось на зразок тавра. Ними користувалися також ювеліри, гончарі та інші ремісники.

Знаки власності широко використовуються для тавру­вання худоби, різних знарядь праці, бджолиних вуликів, бортних дерев тощо. А мисливці ставлять свої тавра на шку­рах звірів.

Ці знаки у вигляді «рубежів», «курячих лап», «коліс» «вил» можна побачити на багатьох пам'ятках матеріальної культури нашого народу. Серед тих, що датовані першими століттями нашої ери, бачимо іменні знаки боспорських ца­рів (їхня держава знаходилася на Керченському півостро­ві), в основі яких триденс, або тризуб. Трохи пізніше— VI—VIII ст.—цей знак можна зустріти серед археологіч­них знахідок Перещепинського городища на Полтавщині та Мартинівського — на Київщині. Зображення тризубця давніх поселень засвідчують: задовго до Рюриковичів вони були (як символи влади) знаками родових старійшин чи племінних вождів.<