Князь Ярослав Мудрий

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ

Джерело матеріалу: “Велика історія України” в 2 томах Упорядник – Микола Голубець Київ “Глобус” 1993

Несподівана смерть Володимира Великого була справжньою катастрофою для дальшого будівництва української Державности. Прийшла саме в пору, коли закінчилося «збірання українських земель», а не почалося ще закріплення стійкости тієї велетенської держави. Бож держава Володимира Великого була справді чи не найбільшою державою в тогочасній Европі! Обіймала біля 800 000 кв. км. й простягалася не тільки на українська, але московські, білоруські й фінські землі: простягалася вона на ціле поріччя Дніпра, по Рось і Сулу, доріччя гор. Дністра й Прута, Сяну, Двини, Волхви, гор. Волги й Оки і т. д. Смерть заскочила Володимира саме в моменті, коли відосередні змагання поодиноких земель та їх намісників (вони були синами Володимира) починали виявляти себе чимраз гостріше, не зважаючи на печеніжську небезпеку, яка чорною хмарою залягла південний схід України. Під самим оком Володимира перебував, у ролі вязня, його найстарший син Святополк, князь турівський, що пробував бунтуватися проти батька. Напередодні смерти готовився Володимир у похід проти другого сина-бунтівника Ярослава новгородського, врешті проти печенігів виправив Володимир свого улюбленого сина Бориса, що його мабуть готовив собі на наслідника на великокняжому престолі. І саме в такий гарячий момент прийшла смерть.

Святополк Окаяний

Політична ситуація викликана смертю Володимира, була напружена. З одного боку однодумці Володимира старалися яко мога затаїти катастрофу, поки не верне Борис з дружиною, а тимчасом Святополк уживав усіх засобів, щоби засісти на великокняжому столі. Опанувавши батьківську скарбницю, він почав приєднувати собі киян, рівночасно вислав людей на переговори до кн. Бориса.

Князь Борис, що мав при собі біля 8.000 дружини і воїв, довідався про смерть батька вже підчас повороту з походу. Посли Святополка повідомляли його, що він зайняв батьківське наслідство й готов увійти з Борисом у злагоду. Але Борисові, що певне бачив себе великим київским князем, це не промовило до переконання. Він зупинився з військом над р. Альтою біля Переяславля й готовився до наступу на Київ. Але тут трапилося щось, чого Борис не ждав: одної днини військо покинуло його й відійшло. Можливо, що причинилася до цього нерішучість і невойовничий характер Бориса, можливе теж, що серед війська найшлися агенти Святополка, які наперед збунтували дружину, а відтак убили самого Бориса. Згинув Борис на десятий день по смерти батька й тим промостив Святополкові дорогу до київського стола.

Вслід за Борисом, Святополк наслав душогубців на муромського князя Гліба й деревського князя Святослава. Гліб згинув під Смоленськом, а Святослав по дорозі на Закарпаття. Під Сколєм показують ще й досі «могилу Святослава».

«Перебю всю братію й перейму владу над цілою Русю» — мав собі сказати Святополк і може би був справді виконав цю страшну погрозу, якби проти нього не станув був сильніший суперник — новгородський князь Ярослав.

Почувши про смерть Бориса, Гліба й Святослава, Ярослав зрозумів, що з Святополком не жарти, та що замісць ждати Святополкових душогубців, краще енергійно виступити й помірятися з ним в отвертому полі.

Бій під Любечом

Весною 1016 р. рушив Ярослав проти Святополка, маючи з собою новгородців і один варяжський полк. Святополк зустрів його з ордою печенігів на Дніпрі під Любечом. Довго стояли противники проти себе й не могли рішитися на початок кампанії, поки не виступив Ярослав і енергійним наступом не розігнав печенігів, без яких Святополкові не було чого й робити проти сил Ярослава. Він утік з поля бою до свого тестя польського короля Болеслава. Ярослав зайняв Київ й не бачучи вже перед собою противника, зразу прийнявся за відбудову міста. В першу чергу приступив до будови нової церкви св. Софії, на місці першої, що погоріла підчас боротьби за Київ. Зразу було видно, що це князь-господар і будівничий. Але вдержатися в Києві йому ще тим разом не вдалося. Правда, щоби забезпечитися проти Болеслава, Ярослав увійшов у союз із німецьким цісарем і в порозумінні з ним ходив походом на Болеслава (1017 р.), а навіть захопив якесь польське місто, але це не перешкодило Болеславови перемовити цісаря на свій бік.

Літом 1018 р. рушили на Україну війська Болеслава, що крім поляків мав іще біля 300 німців і 500 мадярів та Святополка, що знову найняв собі печенігів. Ярослав не ждав на напасників у Києві, а вийшов проти них аж під місто Волинь над Бугом. Але битва, що виникла 22 липня, випала для Ярослава нещасливо. З горсткою недобитків опинився Ярослав у Новгороді, й готов був тікати далі, до Скандинавії. Та новгородці й тим разом рішили піддержати свого князя-отчича.

Тимчасом Болеслав із Святополком зайняли волинську й деревську землю, та підступили під Київ. Після короткої оборони, Київ був примушений піддатися (14 вересня) й перенести на собі «горе побіджених». В руки Болеслава попала в Києві велитенська здобич та безліч невільників, що між ними була й родина Ярослава. За прислугу Святополк подарував свому тестеві Червенські Городи, що їх був привернув до української держави Володимир Великий.

Радість Святополка не тривала довго. Підтриманий новгородцями, з новими полками варягів, кинувся Ярослав на Святополка. Похід випав зимою 1018/19 р. й заскоч

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать